- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 6
злочину. «Багато злочинців, — твердить він, — зобов'язані своєю долею саме хромосомному набору»1. Проте, ким та в який спосіб доведено саме останнє, не повідомляється.
Слід зауважити, що на сьогодні це та інші подібні твердження про причинну функцію елементів генетичного походження стосовно злочину не отримали переконливого, методично чистого, репрезентативного доведення. Висновки про ці гіпотези поверхові, суперечливі і, як правило, не мають експериментального підтвердження. Тому в Концепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст. зазначено: «Мають бути використані сучасні політичні умови, дослідницькі можливості та останні досягнення наук про людину, зокрема біології (малися на увазі повідомлення про початок розшифрування геному людини. — Авт.), для вивчення психологічних, психофізіологічних детермінант, генетичних, психічних, інших індивідуальних особливостей особи злочинця, визначення їх справжнього детермінуючого впливу, а також розроблення відповідних лікувально-профілактичних та інших корекційних рекомендацій. Одночасно в публікаціях з цих питань слід забезпечити представлення достатньої наукової аргументації для того, щоб чітко розрізняти висунення відповідних гіпотез, які потребують дослідної експериментальної перевірки, від висновків, що ґрунтуються на репрезентативних наукових дослідженнях»2.
£ 4. Кримінологічна класифікація та типологія осіб, які вчиняють злочини
Розглядаючи у другому параграфі механізм типологізації особистості, у тому числі типові ознаки соціального типу «особистість злочинця», відзначалося, що подальша диференціація особистості цього типу може проводитися за деякими іншими типовими ознаками, а також, що існує багато варіантів класифікації осіб цього типу особистості, тобто злочинців. Підкреслювалася, що типо-логізація — це особливий різновид класифікації, який принципово відрізняється від інших видів останньої проведенням диференціації
1 Дзеркало тижня. - 2002. - № 33 (408) від 31 серпня.
2 Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні па початку XXI століття // Іпформ. бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології АГІрНУ. — 2002. — № 5. — С. 21.
264
Теорія особи злочинця
об'єктів за їх типовими ознаками, тоді як класифікація може здійснюватися за будь-якою спільною ознакою. На жаль, ця принципова розбіжність інколи не враховується дослідниками, у тому числі кримінологами, які, ігноруючи суттєву змістовну відмінність типології, нерідко вживали термін «типологія» там, де фактично мала місце класифікація. При цьому для обґрунтування типологічної основи такої класифікації як її підстава нерідко називається ознака, що дійсно є типовою, зокрема зміст антисуспільної спрямованості, її глибина та стійкість. Але, насправді, наявність такої підстави виводиться з характеристик мотивації злочинної поведінки, її змісту і стійкості1. Мотивація, як відомо, є відображенням процесів функціонування мотиву (мотивів), який є лише однією ознакою особистості і, як було доведено раніше, не може слугувати підставою інтегративної її характеристики. Беручи за підставу типологізації не типові, а «найбільш важливі, сутнісні ознаки» (типологічне невизначені. — Авт.), та вважаючи такими ознаками мотиви, підтримує типологію особи злочинця за мотивами злочинного вчинку Ю. М. Антонян. Він вважає, що «мотив найбільш яскраво характеризує людину, і особистість є такою, як її мотиви»2. Безперечно, мотив і мотивація діянь є дуже показовими для характеристики особи, вони свідчать про те, яка є особа, особливо у конкретний час, у конкретних відносинах і обставинах. Однак, не мотиви визначають особистість, а навпаки: мотиви є такі, як особистість, як тип її суспільної спрямованості. Досить замітити, що за наявності одного типу антисуспільної спрямованості особистості, диференційованого, скажімо, за її змістом, наприклад, за ставленням до людей, або за стійкістю цієї спрямованості, приміром, меншою чи більшою, прояви спрямованості згаданого типу особистості можуть реалізовуватися за самими різноманітними мотивами, межі яких у наведеній Ю. М. Антоняном «типології» навіть чітко не визначаються. Проте ці прояви й їх мотиви залишаються у межах того самого «свого» соціального типу. Пояснення цього феномену полягає у тому, що мотив, мотивація не належать до типових соціальних ознак, а є змінюваною кате-
Криміпологія. Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. Даньпіина. — С. 74-75. Антоііян Ю. М. Криминология. Избрашіьіс лскции. — С. 92.
265