Глава 1

4. Удосконалити законодавство щодо протидії відмиванню доходів, отриманих злочинним шляхом, та практики його застосу­ вання, забезпечити посилення взаємодії у цій діяльності банків­ ських установ та органів державного моніторингу фінансових опе­ рацій з правоохоронними органами.

5. Удосконалити законодавство щодо боротьби з корупцією, на­ дати йому більшої спрямованості на регулювання запобіжної ан- тикорупційної діяльності, проведення її у тісній взаємодії з гро­ мадськими формуваннями, вирішити питання про віднесення до корупційних проявів службової діяльності, яка не містить фор­ мальних ознак корупції, здійснюється легальне, але обумовлена корупційною мотивацією, забезпечити антикорупційну спрямо­ ваність галузевого законодавства, передусім в економічній, фінан­ совій, підприємницькій сферах.

6. Прискорити розгляд та прийняття Закону України «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів», практичне запровадження в Україні такої експертизи.

Зазначені пропозиції Координаційного бюро підтримані керів­ництвом Академії правових наук України і мали розглядатися як першочергові завдання. На жаль, і через майже два роки після вне­сення і схвалення цих пропозицій вища державна влада не забезпе­чила їхню реалізацію, крім незначної частки стосовно пунктів 3 та 5. Справа обмежується закликами і деклараціями.

Приступаючи до розгляду теоретичних проблем, що стосують­ся окремих елементів предмета кримінології, вважаємо за доціль­не розпочати його з аналітичного висвітлення історії розвитку української кримінологічної науки, у процесі якого здобувалися, накопичувалися та карбувалися кримінологічні знання, у тому числі стосовно вказаного предмета та його структурних частин, а також щодо методології їхнього пізнання.

Рекомендована література

1. Кримінологія. Загальна та Особлива частини: Підруч. / За ред. І. М. Даньшина. - X., 2003.

2. Курс кримінології: Підруч.: У 2 кн. / За ред. О. М. Джужи. - К., 2001. -

Кн. 1: Загальна частина.

40

Поняття, предмет і система кримінології

3. Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI століття // Інформ. бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології АПрНУ. - К., 2002. - № 5.

4. Гилинский Я. Й. Криминология: Курс лекций. — СПб, 2002.

5. Криминология: Учеб. / Под. ред. Н. Ф. Кузнецовой, В. В. Лунеева. — М.,

2004.

6. Криминология: Учеб. / Под. ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Зминова. — М.,

2004.

7. Туркевич І. К, До проблеми про місце кримінології в системі наук // Вісн. Акад. адвокатури України. — 2005. — Вип. 3.

З.Даньшин Й. Я. Введение в криминологическую науку. — Харьков, 1998.

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

На початку глави 2 слід викласти деякі міркування щодо під­ходів і меж розкриття її теми у цьому Курсі.

1. У Курсі висвітлюється сучасний стан української криміно­ логії, тобто з моменту здобуття Україною суверенітету, а значною мірою й незалежності, в тому числі ідеологічної та світоглядної. Разом із тим, сучасні ідеї та положення української кримінології, як і інших суспільних наук, певною мірою є продовженням і роз­ витком здобутків науковців-кримінологів попередніх часів в Україні та інших країнах. Оцінка стану розвитку сучасної кримінології може бути адекватною лише у разі порівняння з ми­ нулими здобутками українських кримінологів, які слід вивчати в історичному аспекті. Тим більше частина кримінологів, які про­ явили свою наукову кваліфікацію ще за радянських часів, продов­ жує працювати й дотепер, зберігаючи теоретичні засади криміно­ логічної науки та визначаючи значною мірою її розвиток сучасним поколінням дослідників і практиків.

2. У Курсі розглянуто розвиток саме української кримінології, у тому числі в періоди, коли Україна не мала державного сувереніте­ ту та входила до складу інших держав: Російської імперії, Ра­ дянського Союзу. Тоді, особлріво в радянський період, криміно­ логічні розробки українських фахівців іноді мали територіальну спрямованість, але більшою мірою здійснювалися в єдиному кон­ тексті та з урахуванням вивчення аналогічних проблем на союзно­ му рівні. На це має звертатися увага під час розгляду в історично­ му аспекті розвитку кримінологічних поглядів в Україні.

42

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

3. Виникнення та розвиток кримінологічних ідей і положень у світі, передусім на Заході та в Росії, що стосувалися окремих скла­ дових предмета кримінології, а не ЇЇ у цілому, та, безперечно, роби­ ли вплив на розвиток дослідження аналогічних проблем в Україні, буде розглянуто у наступних главах Курсу.

4. У главі висвітлено наукові здобутки кримінологів, які працю­ вали саме в Україні, та не взято до уваги (за окремими винятками) праці тих вчених, які походять з неї, але формувалися як відомі фахівці з кримінології поза її межами (І. І. Карпець, Г. М. Мінь- ковський, Ю. Д. Блувштейн, значною мірою — А. Е. Жалінський, В. І. Попов та ін.).

5. Сучасний стан кримінологічної науки і практики в Україні у цій главі розглянуто лише частково (організаційно-інституційні, методологічні, управлінські аспекти, загальнокримінологічні розробки). Більшою мірою його розкрито у відповідних главах Курсу, де висвітлено стан наукових розробок певних напрямів науки кримінології.

При підготовці тексту глави частково було використано розробки І. М. Даньшина, П. П. Михайленка, О. В. Філонова, які вивчали історію кримінології саме в Україні і яким автор вислов­лює вдячність за можливість скористатися деякими фактичними матеріалами, що містяться в їхніх працях.

£ 7. Виникнення та формування

кримінологічних поглядів в Україні

у період XVII — початку XX ст.

Із наявних історичних джерел відомо, що перші судження про процеси і поведінські прояви, які належать до предмета криміно­логії, передусім стосовно злочинів, іншої суспільне неприйнятної поведінки, сформувалися ще в античні часи. Про них докладніше йтиметься у главі про теорію злочинності. З розвитком суспільства, державницьких утворень та правових настанов, особ­ливо у період пізнього феодалізму, виникла суспільна потреба вивчення сутності поведінки людей, що завдавала шкоди інтере­сам держави, людської спільноти, пошуку та визначенню засобів її припинення, у тому числі через покарання, позбавлення волі. У більш демократичних суспільствах поряд із цим почали з'являтися ідеї стосовно соціального обумовлення негативних вчинків, можливості запобігання їм шляхом відповідних суспільних удос­коналень. Ці ідеї та положення певною мірою враховувалися в обов'язкових (неписаних) звичаєвих нормах (рос. — обьічное пра­во) першого державницького утворення в Україні — Козацької Ре­спубліки Запорізької Січі. Згідно з сучасними дослідженнями ака­деміка П. П. Михайленка в її звичаєвій нормативній системі кінця XVIII ст. знаходили відображення гуманістичні ідеї, мирова, умовне засудження, якщо козак не буде більше вчиняти злочини, при цьому враховувалися особисті якості козака, його поведінка, сімейний стан¹. П. П. Михайленко наводить відомості відомого дослідника Запорізької Січі Н. Коржа, згідно з якими навіть смертна кара козаку скасовувалася, якщо будь-яка дівчина бажала вийти за нього заміж, щоб жити доброчесним життям².

У Конституції Пилипа Орлика (1710) в контексті розвитку ідеї «вільного народу» йшлося про його політичну суб'єктність, права, зокрема право на самоврядування, що має забезпечити демокра­тично утворений порядок, доброчесність, суспільний інтерес наро­ду у відносинах із державою.

Подальше виникнення та поширення кримінологічних за своїм змістом поглядів та ідей в Україні, як і в Росії та більшості інших країн, відбувалося в основному за трьома напрямами. Передусім, у працях тодішніх філософів, політичних діячів, мислителів прогре­сивного напряму розвивалися загальні ідеї щодо вдосконалення суспільної організації, несумісної з соціальними негараздами, бідністю, гнобленням, фізичним та духовним занепадом. Мало сформуватися суспільне утворення, спроможне опікуватися долею своїх громадян, їхньою моральністю, розумінням шкідли­вості негативних відхилень від соціальних норм, якими сприйма­лися й злочини, необхідністю їхнього подолання. Тим самим закладалося філософсько-просвітницьке підґрунтя майбутніх кримінологічних ідей.

¹ Михайлепко П. П. СудьІ й наказаний в Ссчи Запорожской // Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України: Статті, лон., рецензії. — К., 1999. — С. 389-390.

² Там само. - С. 399.

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Другий напрям складався у процесі формування і розвитку на­уки кримінального права під впливом ідей гуманізації покарання, можливості недопущення його застосування через покращання соціально-середовищних умов, своєчасне вжиття загальносоціаль-них та індивідуальних превентивних заходів.

Третій напрям виростав із попереднього — кримінально-право­вого, переважно з його позитивної школи. Але за своїм спрямуван­ням та інтересами відшукати та зрозуміти сутність злочину, пов'язати її з певними чинниками, в тому числі, можливо, з відхи­леннями від природних якостей моральності, чесноти, доброзич­ливості тощо, цей напрям фактично був кримінологічним у сучас­ному розумінні. Невипадково у цьому напрямі виникла і назва науки «кримінологія» (Топінард, 1874; Р. Гарофало, 1885).

Початок формування в Україні загальних засад розуміння со­ціальної сутності та шляхів подолання негативних суспільних вчинків, до яких належить і злочинність, нерідко пов'язують із поглядами та настановами відомого українського філософа-просвітителя Г. С. Сковороди (1722-1794). Серед багатьох його прогресивних положень щодо демократичного соціального устрою суспільства знаходимо настанови про необхідність суспільної турботи щодо створення умов розвитку особи, реалізації її природних прав, прояву власних здібностей, вихован­ня соціальних якостей, моральне самовдосконалення через нелег­ку боротьбу в душі людини добра і зла. Сучасні кримінологи вбачають у поглядах Г. С. Сковороди зародження кримінологічних ідей про функції суспільства щодо виховання його членів, розвит­ку у них суспільно-доцільної спрямованості і тим самим запобігання їхнім антисуспільним проявам¹.

Майже через століття ці ідеї знайшли відображення у працях російських і українських революціонерів-демократів, які, вивчаю­чи гострі суперечності народжуваного капіталістичного ладу, доводили їхній соціальний характер, необхідність викриття та усунення їхніх причин і навіть зміни цього ладу. Водночас обґрун­товувалися соціальний зміст та шляхи подолання соціальних «виразок» капіталізму, в тому числі злочинності. Так, у працях

Филонов А. В. Зарождспие, теоретичсскис истоки й развитис криминологичсской науки в Украине. - ДоІІецк, 1997. - С. 45.

45