Глава 2 . ,іг.

формування кримінальної політики. Плідна, багато в чому ори­гінальна, хоча частково і суперечлива, особливо в останніх працях, наукова діяльність Г. І. Волкова, кого справді можна вважати од­ним із фундаторів кримінологічної думки в Україні, обірвалася у розквіті його творчих талантів у 1939 р. — він був підданий не­обгрунтованим репресіям. Фотографія Г. І. Волкова, придатна для сучасного друку, на жаль, не збереглася.

З діяльністю Харківського кабінету значною мірою пов'язана наукова праця й іншого відомого фахівця В. А. Внукова, зокрема його монографія «Проблеми изучения личиости преступника в свете марксистской криминологии» (Харків, 1930). У ній автор розкрив діалектичне співвідношення між соціальним і біоло­гічним в обумовленні злочинної поведінки. За його поясненням причини злочинної поведінки визначаються детермінантами соціального ряду, біологічні ж властивості не впливають на причи­ни, але чинять вирішальний вплив на процес обумовлення та його форму, виконуючи роль тієї «випадковості», через яку прояв­ляється «необхідність», задана соціальними чинниками. Вивчен­ням особи злочинців з хибами психіки (при збереженні осудності) та розробленням кримінально-правових і запобіжно-криміно­логічних заходів щодо такої особи у цей час займався майбутній відомий професор В. С. Трахтеров.

Координаційну функцію щодо діяльності кримінологічних ус­танов в Україні з початку 1931 р. почав здійснювати Всеукраїн­ський інститут вивчення злочинності (ВІВЗ), який було створено у Харкові. Він підпорядковувався Наркомату юстиції УСРР і діяв як науково-дослідний центр не лише в галузі кримінології, а й кримінальної та пенітенціарної політики за тематикою, що визна­чалася Нарком'юстом. Дослідження Інституту спочатку проводи­лися у трьох секціях: соціально-економічній, пенітенціарній та криміналістичній, та двох комісіях: судово-психопатологічній і методологічній. Інституту на правах філій підпорядкувалися кабінети вивчення злочинності у Києві, Одесі та Харкові. Посту­пово тематика Інституту відходила від кримінологічної в бік вив­чення проблем розслідування злочинів, кримінальної політики капіталістичних країн. Після переведення Інституту разом з інши­ми республіканськими установами до Києва (1934) його невдовзі було ліквідовано (1935).

56

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Наведені відмінності розвитку кримінологічних досліджень в Україні у період з початку і майже до кінця 20-х років обумовлю­валися насамперед заінтересованістю у них влади, яка здійснюва­ла практичні кроки щодо їхнього підтримання. Це проявлялося у вже зазначеному вирішенні питань інформаційно-статистичного забезпечення досліджень, створенні кримінологічних установ та матеріальних умов для їхньої діяльності, а також у постановці перед ними завдань вивчення злочинності, її причин, особи злочинця в широкому спектрі. Це передбачало вільне визначення тематики, творчий пошук шляхів і методів її наукового розроб­лення, можливість плюралізму думок за наявності відповідної на­укової аргументації. Зазначені умови стимулювали участь у на­укових розробленнях відомих учених та досвідчених практиків, у тому числі представників різних напрямів старої школи криміна­льного права, схильних до розроблення її кримінологічних аспектів, а також молодих науковців, студентства, сповнених ентузіазмом нових пошуків і звершень, що був притаманний суспільному життю тих років. Про них відомий поет П. Г. Тичина писав у ті часи:

За названі роки в Україні, як і в Росії, було закладено основи формування кримінології як науки, наукового вивчення однієї із найскладніших і, разом з тим, винятково гострих проблем суспільства, якою є злочинність. Розширилися вчення про неї, по­шук наукових знань щодо її причин та інших обумовлюючих об­ставин, у тому числі пов'язаних з особою злочинця. Було досягну­то, по суті, новий досвід творчої співпраці у вивченні криміно­логічних проблем, передусім особи злочинця, представників різних галузей знань, у тому числі природничих, включаючи біологічні, медичні, психіатричні тощо. За їх участю був зібраний та проаналізований великий фактичний матеріал. На його основі написані цікаві теоретичні та прикладні праці, які досі представля­ють для науки значний інтерес.

57