Глава 9

Розроблення типологічного методу для потреб індивідуального кримінологічного прогнозування висунуло перед автором завдан­ня щодо наступних процедур:

1. послідовного проведення соціальної типологізації особис­ тості аж до рівнів виділення тих її типів, які мають місце за анти­ громадської, протиправної, так званої передкримінальної, та злочинної поведінки;

2. визначення серед названих типів тих, до яких може належа­ ти особистість із цілком імовірно очікуваною злочинною поведін­ кою;

3. визначення на підставі теоретичного аналізу типових ознак виділених типів особистості та емпірична перевірка наявності цих ознак у осіб, які вчинили злочин, а також у осіб, які його не вчини­ ли, але через високу ймовірність вчинення мають бути об'єктами індивідуально-запобіжного впливу;

4. перевірки прогностичної спроможності ознак, стосовно яких підтверджена їхня типовість.

Послідовне розроблення типологічного методу дало змогу пе­реконатися у його методологічній та методичній прийнятності та надійності. На початку його розроблення було здійснено методо­логічний аналіз понять «типологія», «тип», «типове». Цей аналіз дозволив уточнити сутність типового як найбільш характерного, однорідного, а не лише загального й однакового, що визначає від­мінність типології (диференціації за типовим) від класифікації, яка розподіляє об'єкти за будь-якою подібною ознакою. Ця відмінність і досі не враховується багатьма кримінологами, які будь-яку класифікацію «вільно» оголошують типологією. Був досліджений також різний «вияв» типового в об'єктів, які нале­жать до одного типу: 1) закономірний (обов'язковий), якщо йдеться про типове, яке належить сутності об'єкта, тобто сутнісно-типові ознаки мають обов'язково виявлятися у всіх об'єктів цього типу; 2) ймовірнісний, коли типове відображається у явищах, де воно багатоваріантне при збереженні незмінною сут­ності. Відмінності типового залежно від вияву у сутності або яви­щах (проявах) обумовлюють різні рівні та послідовність типо­логізації особистості: від диференціації за сутнісно-типовим до розрізнення за типовим у діяльності, поведінці. У результаті

410

Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...

послідовної порівневої соціальної типологізації особистості на кожному з рівнів було виділено її типи, кожний з яких на наступ­ному рівні підрозділявся на вужчі типи цього рівня і так аж до ос­таннього (типологізація за активністю, діяльнісними проявами), на якому виділяються типи особистості: аморальний, правопо­рушник, злочинець. Процес типологізації та характеристики типів, виділені на кожному рівні, докладніше розглянуто в главі 5 «Особистість злочинця».

Названі типи особистості останнього рівня типологізації від­різняються один від одного не лише правовою оцінкою поведінки, а насамперед різним проявом у ній їхньої сутності: характеру та глибини антисуспільної спрямованості, міри суспільної небезпеч­ності тощо. На підставі зазначеного типологічного дослідження зроблений теоретичний висновок, що осіб, стосовно яких цілком імовірно прогнозується злочинний прояв, слід відносити інколи до аморального, а частіше — до протиправного типів. Серед інших осіб з аморальною поведінкою та правопорушників особистості назва­них двох типів осіб відрізняється змістом, що обумовлює прогнозу­вання ймовірного вчинення злочину.

Подальше емпіричне дослідження наведених теоретичних ха­рактеристик двох категорій осіб, які, перебуваючи на профілак­тичному обліку в органах міліції, вчинили злочин, і подібних осіб, які його не вчинили, не лише показало, що вони суттєво відрізня­ються поширеністю та глибиною вияву антисуспільних та інших суспільна неприйнятних ознак, але й підтвердило, що ці ознаки належать до тих, які типологічною процедурою визначені як такі, що є типовими для осіб з цілком імовірним злочинним проявом. Зре­штою, розпізнавальна операція (за однією з програм «розпізнаван­ня образів») встановила прогностичну значущість ряду ознак осіб першої групи (що вчинили злочини), виявлених у процесі емпіричного дослідження, та, відповідно, їх належність до числа типових для зазначених типів особистості.

Теоретична розробка типологічного методу та емпірична пе­ревірка його придатності для розв'язання прогностичних завдань дали змогу вирішити завдання створення, застосування, успішної експериментальної перевірки, а потім і практичного запроваджен­ня прикладної методики індивідуального прогнозу злочинної по-

411