- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 4
індивідуальна злочинна поведінка є первинною «клітиною» злочинності, і у розумінні антисуспільних явищ у цілому ця поведінка має своїм наслідком злочинність1.
Вчені країн — членів тодішнього соціалістичного табору в основному дотримувалися викладеної позиції радянських кримінологів у визначенні поняття злочинності як соціального явища, яке у реальній дійсності виявляється сукупністю злочинів, їх сумарним утворенням. Угорський кримінолог Міклош Вермеш супроводив сприйняття цієї позиції застереженнями: визначення поняття злочинності потребує «розкриття соціальної дійсності»2. Польський вчений Брунон Холист зазначав, що традиційне розуміння злочинності як сукупності кримінальне караних діянь може бути прийнято лише на конвенційній основі, оскільки ми не знаємо її визначення, «яке б відповідало дійсності»3. Чеські кримінологи, розуміючи під злочинністю «комплекс соціальне обумовлених діянь», зазначали, що початковим моментом її вивчення є «злочинна діяльність» з урахуванням латентної злочинності4.
В Україні за радянських часів питання визначення поняття злочинності здебільшого розглядав І. М. Даньшин. У одній зі своїх ранніх праць він пов'язував її розуміння із сукупністю антису-спільної поведінки, що суперечить моралі, яка панує за радянських умов5. Пізніше вчений фактично приєднався до поширеного на той час визнання соціального поняття злочинності як явища, що становить органічну сукупність антисуспільних діянь, заборонених кримінальним законом6. Поняття злочинності вивчали також А. Ф. Зелінський, І. К. Туркевич та ін.
Загалом на теренах СРСР, а також у країнах соціалістичного табору панував концептуальний підхід до визначення поняття злочинності як соціального явища.
1 Кудрявцев В. Н. Причинпость в криминологии. — М„ 1968. — С. 4. . г 5
2 Вермеш М.Основннє проблеми криминологии. — М., 1978. — С. 115.
3 Хольїст Б. Криминология. Осиовньш проблеми. — М., 1980. — С. 40.
4 Криминология / Под. ред. Й. Незкусила. — М., 1982. — С. 16.
•' Даньшин Й. Н. Предмет совстской криминологии // Тез. докл. науч. копф. профессорско-преподаватсльского состава Харьковского юрид. ин-та. — X., 1968. — С. 186. 6 Даньшин Й. Н. Прсступность: понятие й общая характеристика, причини й условия. — К., 1998. - С. 16.
132
Теорія злочинності
Ще за радянських часів окрему позицію у цьому питанні займала група вчених, які вивчали злочинність у соціологічному та соціально-психологічному аспектах (Л. І. Спиридонов, І. Б. Ми-хайловська, Я. І. Гілінський та ін.). Вони вважали, що поняття злочинності має включати таку суспільну ознаку, яка б на рівні суспільства визначала те спільне, що є характерним для кожного злочину і їхньої сукупності в цілому. Пропонували таким спільним вважати суперечність кримінальної поведінки окремих членів суспільства інтересам останнього, яка порушує його нормальне функціонування як соціальної системи1. Отже, злочинність визначалася вже не як явище, а як своєрідний різновид соціальної поведінки певної частини членів суспільства, який не збігається з інтересами та нормами суспільства, «відхиляється» від них. Ця позиція ґрунтувалася на необхідності визначення «соціального» не як атрибутивної ознаки, а через розкриття його предметної сутності. Остання вбачалася у розумінні соціального як форми людської діяльності у суспільстві. «Становлення соціального відбувається у процесі діяльності людей, спрямованої на задоволення потреб, на підтримання їхнього існування»2. При цьому формуються та передаються через покоління специфічні людські засоби та форми суспільне значущої інформації, типи діяльності, стандарти, норми, у тому числі норми-заборони суспільне небезпечної поведінки. Різновидом порушення цих норм, визначених у кримінальному законі, є злочини. Вони визначаються через формальні, нормативні ознаки, які не відображають їхню сутність як проявів соціального. Тому розуміння злочинності як сукупності злочинів замінює «сутнісне» визначення специфічного соціального явища описанням його емпіричних проявів. Про цю відмінність сутнісно-го та зовнішнього (як явища) у понятті злочинності писав і О. Б. Сахаров: «Слід розрізняти сутнісний зміст злочинності та її зовнішнє виявлення», сутнісне у тому, що це є «особливий вид соціальної (а точніше антисоціальної) поведінки»3. Тобто злочинність у розумінні її соціальності становить певну частину (як писав
' Спиридонов Л. Й. Социология ІІрсстуиления. — М., 1978. — С. 29.
2 Гилипский Я. Й. «Отклоняюіцесся поведеиие» как социальиос явлспис // Чсловек й обіцс-
ство. - Изд. ЛГУ. - Вьіп. VIII. - 1971. - С. 114.
Сахаров А, Б. Некоторьіс ІІриІІципиальпьІс вопросьі совотской кримшюлогии // Крими-нология й уголовпая политика. — М., 1985. — С. 27.
133