- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 9
чинного прояву, нами був зроблений висновок, що процес його наукового розроблення за дуже загальною методологічною схемою повинен складатися з чотирьох основних методичних частин, які забезпечують послідовне вирішення таких завдань:
вивчення сучасної і минулої поведінки людини, що стано вить інтерес, і складових, які її обумовлюють: особистості, середо вища, ситуації, закономірностей їхнього формування і вияву (здійснюється, як правило, із застосуванням соціологічних та пси хологічних методів і має назву «метод ретроспекції»);
виявлення серед ознак і закономірностей об'єктів, названих у п. 1, тих, які відображають тенденцію зміни (розвитку) поведінки в бік злочинної, тобто мають кримінально-прогностич ну значущість; визначення їхньої якісної ролі та кількісного зна чення, в тому числі у системі показників, найзручніших для прак тичного прогнозування (найчастіше проводиться з використан ням кількісних методів і через кримінологічну інтерпретацію його результатів із метою визначення за певним прогностичним мето дом прогностичної значущості зазначених ознак та показників — має назву «метод прогностичної діагностики»);
створення прогностичної моделі злочинного прояву, в якій системно концентрується та ймовірнісне оцінюється кримінальне значуща прогностична інформація (використовується метод моде лювання ознак, названих у п. 2, та кількісні методи для визначен ня міри ймовірності прогностичних висновків — має назву «метод моделювання»);
створення, випробовування та впровадження прикладної ме тодики прогнозування, придатної для практичного використання (це, власне, вже і є методика індивідуального прогнозу).
Головну і найбільш складну ланку цієї методичної програми становить її друга частина — прогностична діагностика, в процесі реалізації якої здійснюється науково обґрунтований відбір прогностична значущих ознак, їх ще називають «індикаторами», «ключовими подіями» тощо. Методи відбору прогностичне значущих ознак прогностичні. Це ядро всієї методичної програми і вирішення завдання індивідуального прогнозування.
На період проведення нашої роботи у зарубіжній і вітчизняній практиці застосовувалися, в основному, три методи прогностич-
406
Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...
ної діагностики: клінічний, детерміністичний (або факторний) та еталонний. За клінічним методом діагностується одиничний об'єкт прогнозування на підставі знання властивих йому механізмів і закономірностей, наприклад психофізіологічних, психологічних, соматичних, на чому, власне, і ґрунтується передбачення того, яких наступних стадій та як скоро можуть отримати зміни, що становлять предмет прогнозування. Цей метод широко використовується у медицині. Він отримав поширення у зарубіжній, а у перші роки після Жовтневої революції і в радянській кримінології як прояв так званого клінічного напряму. Метод мав особливе поширення серед вчених, які пояснювали злочини біологічною та біопсихо-логічною патологією, через що, як правило, не враховували або недооцінювали соціальні умови злочинного прояву, які до того штучно ізолювали під час перебування особи на клінічному обстеженні. У прогнозуванні соціальної активності, якою є кримінальна активність особи, можливості клінічного методу є дуже обмеженими.
Детерміністичний (або факторний) метод ґрунтується на виявленні прогнозованої тенденції за причинними, іншими детерміністичними або асоціативними факторами, що викликають зміну суб'єкта, його соціальної ролі, поведінки, у тому числі появу певних подій, вчинків. Теоретично цей метод цілком обґрунтований. Проте труднощі його практичного застосування дуже значні. Вони пов'язані, по-перше, з недостатнім, принаймні на сьогодні, уявленням про всі фактори, що обумовлюють поведінку; по-друге, з обмеженими можливостями їхнього виявлення та обліку, чіткого встановлення взаємозв'язку між ними, а також конкретної ролі кожного; по-третє, з частим розходженням між внутрішніми психологічними факторами та їхнім зовнішнім виявом у поведінці, за яким вони визначаються, у тому числі й з прогностичною метою. Крім того, поведінка, як відомо, лише частково характеризується жорсткою детермінацією і значною мірою, навіть переважно, є проявом індивідуального вибору, а тому статистичне ймовірнісна. Через це застосування цього методу обов'язково поєднано з використанням методів статистичної теорії передбачення та ймовірності, щоб максимально виділити й оптимально використати інформаційно забезпечену детерміновану частину
407