Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
393746_D1419_shpora_prokuratura_ukra_ni_2011.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
02.08.2019
Размер:
335.87 Кб
Скачать

І.Роль і місце прокуратури в державному механізмі.

У механізмі державної влади прокуратура виступає відносно самостійним інститутом і безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, хоча й тісно взаємодіє з усіма гілками влади, особливо з останньою.

Згідно з Конституцією України (ст. 121) прокуратура становить єдину систему, до якої входять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні та інші спеціалізовані прокуратури.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спря­мовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнен­ня законності та правопорядку.

Питанням регламентації діяльності прокуратури присвячено сьомий розділ Конституції, де вказано, що юна становить єдину систему, на яку покладається:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо­бистої свободи громадян.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури Украї­ни визначаються законом. Таким чином, Конституцією не пе­редбачені функції здійснення загального нагляду і проведення попереднього слідства.

Разом з тим, у статті дев'ятій п'ятнадцятого розділу Пере­хідних положень вказується, що прокуратура продовжує вико­нувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за до­держанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Тобто за прокуратурою тимчасово зберігається функція за­гального нагляду. Після прийняття і введення в дію окремих законів щодо регулювання позасудових функцій контролю та нагляду за виконанням законів будуть створені відповідні орга­ни.

Для посилення боротьби зі злочинністю чи не визначальним фактором є дотримання законності в діяльності самих право­охоронних органів. Прокуратура — єдиний орган, уповноваже­ний законом здійснювати нагляд за точним виконанням зако­нодавства органами внутрішніх справ, Служби безпеки, митної служби, інших державних контролюючих систем.

Органи прокуратури становлять єдину централізовану систе­му з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоя­щим і Генеральному прокурору України, здійснюють свої по­вноваження гласно, незалежно від органів державної влади і місцевого самоврядування, інформуючи їх про стан законності і правопорядку.

2.Історія створення прокуратури

Прокурор (від лат. ргосугаїог — завідуючий, управляючий, піклувальник) — офіційна посадова особа органів прокурату­ри. У Стародавньому Римі — управляючий майном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби імператора. Посада прокурора як державного чиновника запроваджувалась із введенням Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора з представницькою владою, і особливу роль вони відігравали при зборі податків, управлінні імператорським маєтком тощо. Пізніше прокурор став представником у суді за призначенням свого довірителя.

Засновником королівської прокуратури визнається французький король Філіп IV Красивий, бо при ньому у 1302 році впер­ше було визначено законом Положення Королівських проку­рорів в судах. У кінці XVII ст. прокуратура склалася як могутня державна установа, очолювана прокурором. В основному поса­ди прокурорів продавалися з правом спадкоємництва. Проку­рори передусім захищали інтереси корони.

При пануванні розшукового процесу роль прокурора зводи­лась до порушення розслідування та нагляду за діяльністю суддів. Прокурор був посередником між судом і королівською владою.

Із Франції інститут прокуратури був запозичений Німеччи­ною, Англією, Шотландією та іншими державами.

У Росії за Петра І прообразом прокурорів стали фіскали, що нагадували недосконалу посаду західних прокурорів. Фіскали не виправдали себе і були замінені на прокурорів, вони відігра­вали роль «ока» імператора і стряпчих у справах державних.

Походження російської прокуратури датується ерою Петра Великого, який у 1722 році прийняв французьку модель проку­ратури для того, щоб мати ефективний контрольний орган, «око государево», який наглядав би за центральними та місцевими адміністративними органами'. Прокурор підпорядковувався безпосередньо Імператору і зобов'язаний був наглядати за діяльністю Сенату та Колегій, «щоб не порушувалась воля його величності». Прокуратура такого типу якнайкраще відпо­відала ідеям і вимогам самодержавного царату, його експан­сивній і жорстокій політиці

У 1864 році було проведено ряд реформ, які певною мірою демократизували Росію того часу. Звичайно, притерпіли зміни й органи прокуратури. За основу було взято знову ж французьку модель, але вже з середини XIX століття, згідно з якою прокура­тура була позбавлена функції тотального нагляду, в її компетен­цію входили лише процесуальні функції. Цей заклад вважався одним із символів царату і був відмінений у 1918 році. Радянська прокуратура була заснована в 1922 році і означа­ла повернення до старих традицій, які існували в Російській імперії до 1864 року. Функції нагляду за виконанням законів поза сферою кримінального права було поновлено. Це загаль­ний нагляд за діяльністю виконавчих органів, місцевих Рад, судів, підприємств, громадських організацій, службовців тощо. Мета цієї функції — забезпечення нагляду за виконанням законів у всій державі.

3.Прокуратура за часів Гетьманату (квітень-грудень 1918 р.). Директорія.

29 квітня 1918 року на з'їзді українських хліборобів на Ук­раїні проголошено гетьманат і обрано Павла .Скоропадського Гетьманом Всієї України. В цей же день Гетьман проголосив маніфест — «Грамоту до всього Українського Народу» та «За­кони про тимчасовий державний устрій України». У Грамоті оголошено, що Центральна і Мала ради, а також всі земельні комітети розпускаються, а міністри та товариші їх звільняють­ся. Гетьман запевнив громадян і козаків України, що він буде твердо стояти на сторожі порядку і законності в Українській державі, домагатися негайного виконання всіх державних роз­поряджень і підтримувати авторитет влади. У цьому доку­менті сповіщалось: «Права приватної власності як фундаменту культури і цивілізації відбудовуються в повній мірі і всі роз­порядження колишнього Українського уряду, а рівно Тим­часового уряду Російського відміняються і скасовуються. Відновлюється повна свобода по зробленню купчих куплі-продажу землі».1

«Закони про тимчасовий Державний устрій України» вирі­шували питання гетьманської влади, віри, прав і обов'язків українських козаків і громадян, видання і виконання законів, діяльності Ради міністрів і міністрів, Фінансової ради та Гене­рального суду.

На Генеральний суд покладалися обов'язки Вищого охоро-нителя і захисника закону та Вищого суду України в судових та адміністративних справах. Назва «Українська Народна Респуб­ліка» змінювалась на «Українську Державу».

Гетьман Всієї України наказом № 1 від 2 травня 1918 року призначив Отаманом Ради. міністрів Ф.А.Лизогуба і ще 10 міністрів, у тому числі і міністра судових справ професора Чу-бинського М.П., а наказом № 11 від 16 травня — приват-до­цента І.О.Кістяківського Генеральним суддею. Згодом, 6 серп­ня 1918 року новим Міністром юстиції призначено Олексія Романова, а в жовтні — Андрія Вязлова.

8 липня 1918 року Гетьман Всієї України затвердив ухвале­ний Радою міністрів Української Держави Закон «Про утво­рення Державного Сенату», яким відмінив закон Центральної ради «Про утворення Генерального Суду». Державний сенат складався із Сенаторів, в тому числі Президента Сенату, і поділявся на Генеральні суди: Адміністративний, Цивільний і Карний.

Цим же законом були врегульовані і питання прокурорсько­го нагляду. При кожному Генеральному суді, а також Загальнім зібранні Державного сенату перебували Прокурор і Товариші прокурора під вищим наглядом Міністра юстиції, як Генераль­ного прокурора.

У грудні 1918 року Гетьманат як державний устрій Української Держави революційними силами замінено на Директорію.

Директорія Української Народної Республіки створена 14 листопада 1918 року з п'ятьох осіб на чолі з Володимиром Винниченком, як альтернативний уряд Гетьманату, а 14 грудня Гетьман Всієї України Павло Скоропадський зрікся влади. У цей же день Директорія проголосила про відновлення Україн­ської Народної Республіки. 26 грудня 1918 року вона призна­чила свою першу Раду Народних міністрів УНР на чолі з В.М.Чехівським. У цьому уряді обов'язки Міністра юстиції виконував С.П.Шелухін.

Директорія оголосила Гетьмана поза законом, а деякі міністри Української держави були заарештовані. 2 січня 1919 року відмінено закон «Про утворення Державного Сенату» і віднов­лена діяльність Генерального суду, який тепер став називатися «Надвищий Суд Української Народної Республіки». Міністру юстиції доручалось негайно по затвердженню нових штатів призначити осіб прокураторського нагляду.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.