- •2.Історія створення прокуратури
- •4.Відновлення Прокуратори (грудень 1918 - березень 1921 р.).
- •5.Прокуратура незалежної країни
- •6.Концепція реформування прокуратури України.
- •7.Правове регулювання діяльності органів прокуратури в Україні.
- •10 Основні функції прокуратури.
- •11.Принципи організації і діяльності прокуратури.
- •13.Принцип незалежності.
- •14.Принцип централізації та субординації,
- •15.Гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень.
- •24.Система органів прокуратури.
- •25.Генеральна прокуратура України.
- •30. Колегії органів прокуратури як дорадчі органи при прокурорі.
- •34.Припис прокурора.
- •37.Вимоги до документів прокурорського реагування.
- •42.Підтримання державного обвинувачення в суді.
- •43 .Касаційне подання прокурора.
- •44.Предмет нагляду за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру.
- •49.Матеріальне і соціальне забезпечення працівників прокуратури.
- •50.3Аходи правового і соціального захисту працівників органів прокуратури.
- •51 .Науково-навчальні та інші установи прокуратури.
- •55.Підготовка прокурора до підтримання державного обвинувачення в суді.
- •57.Апеляційне подання прокурора.
- •58.Касаційне подання прокурора.
- •59.Зміна апеляційного, касаційного та окремого подання, відкликання справи із суду.
- •64,Особливості організації роботи, обсяг і межі повноважень прокурора на
- •65.Особливості організації роботи, обсяг і межі повноважень прокурора на
- •66.Особливості організації роботи, обсяг і межі повноважень прокурора на
- •67.Особливості організації роботи, обсяг і межі повноважень прокурора на стадії перегляду судових рішень у касаційному порядку,
- •68.Особливості організації роботи, обсяг і межі повноважень прокурора на стадії перегляду рішення, ухвали, постанови господарського суду за ново виявленими обставинами.
- •69.Підготовка прокурора до участі в судових дебатах.
- •70.Пропозиції прокурора щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.
- •71.Постанова прокурора про зміну обвинувачення або про відмову від обвинувачення.
- •72.3Авдання і повноваження прокурора з підтримання державного обвинувачення в суді.
- •75. Вирішення питань, що випливають з міждержавних угод
І.Роль і місце прокуратури в державному механізмі.
У механізмі державної влади прокуратура виступає відносно самостійним інститутом і безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, хоча й тісно взаємодіє з усіма гілками влади, особливо з останньою.
Згідно з Конституцією України (ст. 121) прокуратура становить єдину систему, до якої входять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні та інші спеціалізовані прокуратури.
В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.
Питанням регламентації діяльності прокуратури присвячено сьомий розділ Конституції, де вказано, що юна становить єдину систему, на яку покладається:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. Таким чином, Конституцією не передбачені функції здійснення загального нагляду і проведення попереднього слідства.
Разом з тим, у статті дев'ятій п'ятнадцятого розділу Перехідних положень вказується, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Тобто за прокуратурою тимчасово зберігається функція загального нагляду. Після прийняття і введення в дію окремих законів щодо регулювання позасудових функцій контролю та нагляду за виконанням законів будуть створені відповідні органи.
Для посилення боротьби зі злочинністю чи не визначальним фактором є дотримання законності в діяльності самих правоохоронних органів. Прокуратура — єдиний орган, уповноважений законом здійснювати нагляд за точним виконанням законодавства органами внутрішніх справ, Служби безпеки, митної служби, інших державних контролюючих систем.
Органи прокуратури становлять єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України, здійснюють свої повноваження гласно, незалежно від органів державної влади і місцевого самоврядування, інформуючи їх про стан законності і правопорядку.
2.Історія створення прокуратури
Прокурор (від лат. ргосугаїог — завідуючий, управляючий, піклувальник) — офіційна посадова особа органів прокуратури. У Стародавньому Римі — управляючий майном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби імператора. Посада прокурора як державного чиновника запроваджувалась із введенням Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора з представницькою владою, і особливу роль вони відігравали при зборі податків, управлінні імператорським маєтком тощо. Пізніше прокурор став представником у суді за призначенням свого довірителя.
Засновником королівської прокуратури визнається французький король Філіп IV Красивий, бо при ньому у 1302 році вперше було визначено законом Положення Королівських прокурорів в судах. У кінці XVII ст. прокуратура склалася як могутня державна установа, очолювана прокурором. В основному посади прокурорів продавалися з правом спадкоємництва. Прокурори передусім захищали інтереси корони.
При пануванні розшукового процесу роль прокурора зводилась до порушення розслідування та нагляду за діяльністю суддів. Прокурор був посередником між судом і королівською владою.
Із Франції інститут прокуратури був запозичений Німеччиною, Англією, Шотландією та іншими державами.
У Росії за Петра І прообразом прокурорів стали фіскали, що нагадували недосконалу посаду західних прокурорів. Фіскали не виправдали себе і були замінені на прокурорів, вони відігравали роль «ока» імператора і стряпчих у справах державних.
Походження російської прокуратури датується ерою Петра Великого, який у 1722 році прийняв французьку модель прокуратури для того, щоб мати ефективний контрольний орган, «око государево», який наглядав би за центральними та місцевими адміністративними органами'. Прокурор підпорядковувався безпосередньо Імператору і зобов'язаний був наглядати за діяльністю Сенату та Колегій, «щоб не порушувалась воля його величності». Прокуратура такого типу якнайкраще відповідала ідеям і вимогам самодержавного царату, його експансивній і жорстокій політиці
У 1864 році було проведено ряд реформ, які певною мірою демократизували Росію того часу. Звичайно, притерпіли зміни й органи прокуратури. За основу було взято знову ж французьку модель, але вже з середини XIX століття, згідно з якою прокуратура була позбавлена функції тотального нагляду, в її компетенцію входили лише процесуальні функції. Цей заклад вважався одним із символів царату і був відмінений у 1918 році. Радянська прокуратура була заснована в 1922 році і означала повернення до старих традицій, які існували в Російській імперії до 1864 року. Функції нагляду за виконанням законів поза сферою кримінального права було поновлено. Це загальний нагляд за діяльністю виконавчих органів, місцевих Рад, судів, підприємств, громадських організацій, службовців тощо. Мета цієї функції — забезпечення нагляду за виконанням законів у всій державі.
3.Прокуратура за часів Гетьманату (квітень-грудень 1918 р.). Директорія.
29 квітня 1918 року на з'їзді українських хліборобів на Україні проголошено гетьманат і обрано Павла .Скоропадського Гетьманом Всієї України. В цей же день Гетьман проголосив маніфест — «Грамоту до всього Українського Народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України». У Грамоті оголошено, що Центральна і Мала ради, а також всі земельні комітети розпускаються, а міністри та товариші їх звільняються. Гетьман запевнив громадян і козаків України, що він буде твердо стояти на сторожі порядку і законності в Українській державі, домагатися негайного виконання всіх державних розпоряджень і підтримувати авторитет влади. У цьому документі сповіщалось: «Права приватної власності як фундаменту культури і цивілізації відбудовуються в повній мірі і всі розпорядження колишнього Українського уряду, а рівно Тимчасового уряду Російського відміняються і скасовуються. Відновлюється повна свобода по зробленню купчих куплі-продажу землі».1
«Закони про тимчасовий Державний устрій України» вирішували питання гетьманської влади, віри, прав і обов'язків українських козаків і громадян, видання і виконання законів, діяльності Ради міністрів і міністрів, Фінансової ради та Генерального суду.
На Генеральний суд покладалися обов'язки Вищого охоро-нителя і захисника закону та Вищого суду України в судових та адміністративних справах. Назва «Українська Народна Республіка» змінювалась на «Українську Державу».
Гетьман Всієї України наказом № 1 від 2 травня 1918 року призначив Отаманом Ради. міністрів Ф.А.Лизогуба і ще 10 міністрів, у тому числі і міністра судових справ професора Чу-бинського М.П., а наказом № 11 від 16 травня — приват-доцента І.О.Кістяківського Генеральним суддею. Згодом, 6 серпня 1918 року новим Міністром юстиції призначено Олексія Романова, а в жовтні — Андрія Вязлова.
8 липня 1918 року Гетьман Всієї України затвердив ухвалений Радою міністрів Української Держави Закон «Про утворення Державного Сенату», яким відмінив закон Центральної ради «Про утворення Генерального Суду». Державний сенат складався із Сенаторів, в тому числі Президента Сенату, і поділявся на Генеральні суди: Адміністративний, Цивільний і Карний.
Цим же законом були врегульовані і питання прокурорського нагляду. При кожному Генеральному суді, а також Загальнім зібранні Державного сенату перебували Прокурор і Товариші прокурора під вищим наглядом Міністра юстиції, як Генерального прокурора.
У грудні 1918 року Гетьманат як державний устрій Української Держави революційними силами замінено на Директорію.
Директорія Української Народної Республіки створена 14 листопада 1918 року з п'ятьох осіб на чолі з Володимиром Винниченком, як альтернативний уряд Гетьманату, а 14 грудня Гетьман Всієї України Павло Скоропадський зрікся влади. У цей же день Директорія проголосила про відновлення Української Народної Республіки. 26 грудня 1918 року вона призначила свою першу Раду Народних міністрів УНР на чолі з В.М.Чехівським. У цьому уряді обов'язки Міністра юстиції виконував С.П.Шелухін.
Директорія оголосила Гетьмана поза законом, а деякі міністри Української держави були заарештовані. 2 січня 1919 року відмінено закон «Про утворення Державного Сенату» і відновлена діяльність Генерального суду, який тепер став називатися «Надвищий Суд Української Народної Республіки». Міністру юстиції доручалось негайно по затвердженню нових штатів призначити осіб прокураторського нагляду.