Глава 2

Рекомендована Л1тература

1. Даньшин И. Н., Разумный В. Г. Становление и развитие криминологи­ческих исследований в Украинской ССР // Проблемы правоведения: Республиканский межведомственный науч. сб. — К., 1978. — Вып. 37. - С. 90-99.

2.Данъшин И. Н., Разумный В. Г. Опыт криминологических исследований в Украинской ССР в 20-30-е годы // Проблемы правоведения: Рес­публиканский межведомственный науч. сб. — К., 1978. — Вып. 38. — С. 32-43.

3. Криминология. Исправительно-трудовое право. История юридической

науки. — М., 1977.

4. Михайленко П. П. Суды и наказания в Сечи Запорожской // Кримшальне право, кримшальний процес та кримшолопя Украши. — К., 1999. - С. 369-403.

5. Филонов А. В. Зарождение, теоретические истоки, развитие кримино­ логической науки в Украине. — Донецк, 1997.

6. Михайленко П. П. К 110-летию со дня смерти Александра Федоровича

Кистяковского // Кримшальне право, кримшальний процес та крим!-' нолопя Украши. - К., 1999. - С. 566-570.

Глава З Методологія і методи кримінологічної науки

ф 1'. Методологія кримінологічної науки

Будь-яка наукова діяльність спрямовується на отримання або підтвердження (чи заперечення) наукових знань. Вона є реалі­зацією процесу наукового пізнання. На відміну від буденного знан­ня, що ґрунтується на відомостях, отриманих у безпосередньому спілкуванні людей, на життєвому досвіді, інтуїції та здоровому глузді, наукова діяльність є пізнанням особливого роду. Воно вирізняється теоретичними передумовами, а головне — своїми спе­цифічними методами, засобами та критеріями їхнього застосуван­ня. Якщо дуже стисло дати визначення межі, що відділяє наукову діяльність від звичайної буденної аналітики і навіть від аналітичної роботи — необхідної ланки процесу управління або яка часто супро­водить художню творчість, то можна сказати: наука починається із застосуванням наукових методів, наукових критеріїв оцінки отри­маних знань. Саме завдяки цьому наукове знання є не лише систем­ним, послідовним, а й теоретично та методично контрольованим об'єктивними науковими аргументами. Ця оцінка дає змогу науці не лише отримувати знання щодо нових фактів і результатів, а й прагнути пояснювати їх з огляду на існуючі теоретичні уявлення та ті, що вона продукує. Сукупність теоретичних передумов, методів та засобів наукового дослідження становить предмет методології науки, або методології наукового пізнання. Наведеним визначаються три основні складові методології: теоретичні передумови пізнання, його методи та засоби реалізації останніх.

Відомо, що теоретичні світоглядні основи пізнання формує філософія. Через це іноді під методологією розуміється вся філо-

89

Глава З

софія або філософія всієї науки. Безумовно, методологія тісно пов'язана з філософією, яка створює її світоглядну основу. Проте цей факт не свідчить про збігання методології та філософії. На відміну від останньої, яка обґрунтовує можливість і зако­номірності пізнання світу, методологія викарбовує шлях пізнання, визначає його напрями, методи і засоби. Це обумовлює потребу визначити співвідношення між методологією та теорією пізнання, або гносеологією (грец. §по5І$ — пізнання, Іо§05 — поняття). Інко­ли не без підстав стверджується, що методологія — це розділ, стержневий елемент гносеології щодо шляхів і засобів наукового пізнання¹. Проте це твердження не дає підстав для ототожнення названих двох понять. Гносеологія має на меті вивчити загальні за­кономірності, принципи, ступені пізнання, які використовує мето­дологія. Разом із тим, методологія виконує свою специфічну функцію — визначає теоретичні передумови, методи та засоби на­укового пізнання. Відповідно, методологія кримінологічної науки має вирішувати зазначені функціональні завдання стосовно пізнання об'єктів, що становлять предмет кримінології як науки.

Отже, джерелами наукової методології є: 1) світоглядні посту­лати філософії щодо сутності пізнання, його меж і можливостей, абсолютності та відносності знання; 2) загальні гносеологічні закономірності, принципи, ступені пізнання; 3) логічні залежності та зв'язки, методи і способи наукового пізнання, що формує сама наука.

Оскільки методологія — це загальний для науки шлях пошуку наукового знання, а цей шлях та пошук у багатьох напрямах та відношеннях багатоваріантні, існують кілька деференціацій мето­дології. Зокрема, виділяють такі ЇЇ рівні: вищий, де виявляється загальна наукова методологія, загальна діалектична логіка, тобто загальна для науки в цілому; другий — загальна методологія для сфери наукового знання, наразі, якщо йдеться про кримінологію, для сфери наук про суспільство або суспільних наук, до яких нале­жить кримінологія; третій — методологія окремої науки, наразі кримінології. Подібним чином, але дещо в іншому ракурсі визна­чають структуру методології конкретної науки, в тому числі

¹ Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. Даньїиина. — С. 20. /

90

Методологія і методи кримінологічної науки

кримінології, залежно від рівня узагальнення, абстрагування об'єкта наукового пізнання. За цією ознакою у методології кримі­нологічної науки виділяють загальнонаукову частину, яка сто­сується взагалі наукового підходу до пізнання будь-якого об'єкта, що становить науковий інтерес. Такі загальні підходи беруться до уваги в пізнанні конкретного об'єкта певною наукою, наразі кримі­нологією. Другу частину методології кожної науки становлять особливості методології та деталізовані стосовно галузевої належ­ності методологічні положення певної галузі, сфери наук, напри­клад суспільних наук, до яких належить і кримінологія. Третьою ланкою методології окремої науки, наразі кримінології, є вироб­лені з використанням загальнонаукової та науково-галузевої мето­дології свої, належні цій науці методологічні засади, принципи, положення, методи наукового пізнання.

З огляду на наведене, методологія кримінологічної науки скла­дається із: загальнонаукових принципів, вимог, критеріїв наукового пізнання загалом; методологічних особливостей галузі суспільних наук, до якої належить кримінологія; методологічних і методичних положень, методів, способів власного (кримінологічного) опрацю­вання, що знаходяться у діалектичному зв'язку з першими та дру­гими.

Загальні філософські світоглядні та пізнавальні засади містять такі важливі для кримінологічного пізнання питання, як визна­чення світогляду, що включає загальні переконання, принципи пізнання, ідеали, норми і цінності життєдіяльності певного суспільства, окремих соціальних груп; виявлення та співвідно­шення різних форм світогляду, зокрема світосприйняття та світо­розуміння, різних рівнів останнього, серед яких теоретичний рівень належить філософії, завдяки чому вона й становить теоре-тико-концептуальну основу методології будь-якої науки, у тому числі кримінології. До складових теоретично визначених у філо­софії методологічних засад науки в цілому і кримінології зокрема належать також: система поглядів на світ, місце у ньому людини, її ставлення до світу та суспільства; співвідношення буття, мислен­ня та свідомості, природного і суспільного (соціального), фізично­го і духовного, соціального і біологічного, необхідного і випадко­вого, можливості і дійсності, сутності і явища тощо. Особливе значення для наукової діяльності, зокрема науково-криміно­логічної, має опрацювання у філософії та подальше перетворення на матеріалістичній основі діалектичного методу, згідно з яким визначаються загальний зв'язок явищ у їх постійному розвитку, єдності та боротьби протилежностей, перехід кількісних змін у якісні, відбиття матеріального у мисленні та свідомості. Цим знач­ною мірою обумовлюються вчинки та діяльність людей, у тому числі суспільне неприйнятна та суспільне» небезпечна. Тому діалектичний метод становить основу методології будь-якої на­уки, зокрема кримінологічної.

Розглядаючи загальні філософські світоглядні та пізнавальні засади методології кримінологічної науки, ми не маємо на меті та не вважаємо завданням цього Курсу висвітлення окремих складо­вих та принципів цих засад. Проте на одному з останніх вимушені зупинитися. Мова йде про настійливе пропонування в останні півтора десятка років О. М. Костенком потреби відродження в Україні, у тому числі в правовій та кримінологічній науці та прак­тиці, ідей природного права на новій методологічній основі — на основі принципу соціального натуралізму¹. Відразу зазначимо, що автор Курсу не виступає проти того, щоб у сучасній багатоаспект-ній плюралістичній палітрі методологічних постулатів і засад на­уки, у тому числі й кримінологічної, використовувалися ідеї при­родного права, а можливо, й того їх різновиду, який називають соціальним натуралізмом. Викликає заперечення не можливість їхнього використання, а те, як їх трактує О. М. Костенко. Він стверджує, що згідно з зазначеним принципом «соціальні явища не можна розглядати за межами дії законів природи» (виділення мої. — Авт.), що «існують дві форми реальності: природна, тобто така, що відповідає законам природи», і протиправна, що не відповідає законам природи, «усі соціальні властивості людини (тобто все, чим відрізняється людина від тварини) походять (роз­виваються, утворюються) з її біологічних властивостей», «без біо­логічного не може бути соціального», «право — це соціальна фор­ма законів природи і, зокрема, природних законів суспільного

¹ Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кримінології // Віси. Акад. правових наук України. — 2004. — № 4 (39). — С. 133-145.

92

Методологія і методи кримінологічної науки

життя», а «злочин — це діяння, яке порушує закони природи, вті­лені людьми у кримінальне законодавство»¹.

Для розгорнутої дискусії з приводу наведених тверджень немає потреби. Звернемо увагу лише на трактування О. М. Костенком тих ідей природного права, на які він посилається. У наведеній ви­ще та інших публікаціях на вказану тему він звичайно посилається на відомого юриста — «натураліста» Г. Гроція щодо розуміння пра­вознавства. Вчений визнавав правознавство наукою лише тоді, ко­ли визначається «участь природи у творенні права»². «Це й не­можливо було здійснити, — цитує Г. Гроція О. М. Костенко, — інакше як ... відокремивши те, що виникло внаслідок установлено­го, від того, що виникає із самої природи»³. Таким чином, за Г. Гроцієм, по-перше, природа бере участь у творенні права. По-друге, правознавство як наука має визнавати те, що встановлено людьми, і те, що виникає із самої природи, тобто право має два ви­токи: із людського творення та із природного існування. І третє: ці два різні за походженням джерела слід відокремлювати. О. М. Ко­стенко ж тлумачить Г. Гроція по-своєму: за межами законів приро­ди соціальні явища не можуть розглядатися; антитезою природно­му у реальності є протиправне, а не, скажімо, неприродне; усі соціальні властивості мають біологічне походження, а право (цілком! — Авт.) є лише соціальною формою природного змісту (інакше кажучи, не має свого соціального змісту) та ін. На нашу думку, ці та подібні висновки О. М. Костенка не випливають з на­веденого твердження Г. Гроція і є штучним поширенням змісту і значення природного у праві за рахунок недотримання межі та міри, які відокремлюють природне від соціального, тобто утворе­ного людьми, що становить соціальну практику. Наведені виснов­ки визначаються автором далі як підтвердження давньої його ідеї про те, що у витоках правопорушень, у тому числі злочинів, знахо­дяться не соціальні чинники, а прояви людської сваволі. До цієї думки ми ще повернемося під час розгляду теорії детермінації зло­чинності.

¹ Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кри­ мінології // ВісІІ. Акад. правових наук України. — 2004. — № 4 (39). — С. 135-136, 139.

² Там само. — С. 133.

³ Гроций Гуго. О праве войпьі и мира. — М,. 1994. — С. 52. ,^:

93

Глава З

Як зазначалося, другою складовою та джерелом методології кримінологічної науки, що належить до галузі суспільних наук, є методологічні закономірності та особливості їхнього спрямуван­ня на певному історичному етапі розвитку суспільства. Серед них у сучасному українському суспільстві загально визнаються такі:

• критичне переосмислення заідеологізованих із часів пану­ вання комуністичної ідеологи методологічних основ суспільних наук, подолання матеріалістичного монізму, економічного детермінізму, вульгарно абсолютизованого протиставлення ма­ теріального ідеальному та інших догматично-формальних схем у розумінні обумовленості, сутності та прояву суспільних фено­ менів, зокрема протиправності та злочинності;

• утвердження гуманізму, пріоритету особи, людини і громадя­ нина, громадянського суспільства перед державою, забезпечення вільного користування природно властивими людині правами і свободами, їх захист від обмежень та будь-яких посягань, у тому числі розширення використання з цією метою кримінологічних засобів;

• демократизація політичної та правової системи, політичної та правозастосовчої практики, послідовне відтворення в них корінних інтересів народу України, передусім його сподівань на вільний, незалежний, всебічний розвиток на шляхах цивілізації;

• забезпечення верховенства права, його обов'язкової реаліза­ ції, насамперед через суспільну обумовленість, наукову обґрунто­ ваність, соціальну, в тому числі кримінологічну, ефективність законотворення, правової, правозастосовчої та правоохоронної системи;

• методологічне спрямування всього комплексу суспільних на­ ук, зокрема кримінологічної науки, на створення багатоаспектної і у цьому розумінні загальної «теорії демократичної трансформації і розвитку державне організованого українського суспільства»¹, співвіднесення цієї теорії та опрацьованих на її основі моделі роз­ витку країни та системи його забезпечення, у тому числі правови­ ми та кримінологічними засобами, з більш широкими «соціальни-

¹ Селівапов В. М. До проблеми розроблення концепції розвитку вітчизняної юридичної на­уки//Право України.-2001.-№ у.-с. 11.

94

Методологія і методи кримінологічної науки

ми цілями, гуманістичними Ідеалами, етико-правовими цінностя­ми суспільства, як складного, багатовимірюваного, діалектичного і динамічного цілого»¹, визначення зазначених теоретико-програм-них та проектних розроблень як методологічної основи трансфор­маційних перетворень усіх суспільних сфер, у тому числі тих, які є предметом кримінологічної науки;

• усвідомлення методологічно визначального висновку стосов­ но того, що виконання завдань демократичного, цивілізаційного розвитку всіх суспільних сфер, передусім політичної, економічної, правової, соціально-психологічної, значно ускладнюється та галь­ мується через олігархічне поєднання влади і капіталу, підкорення суспільно-державних цілей інтересам зазначеного симбіозу, що мало особливо згубні наслідки за часів правління режиму Л. Д. Ку­ чми та обумовлює необхідність більш активного одночасного ви­ конання критичної й оновлюючої конструктивної функцій суспільними науками, у тому числі кримінологією;

• значне поглиблення розроблення методологічних проблем суспільних наук, зокрема кримінології, розгортання науково аргу­ ментованої критики поширених за умов наведеного вище режиму методологічної невизначеності, теоретичної догматики, еклекти­ ки, фальсифікації, фарисейства, некритичного запозичення зовнішніх рецептів, методів та засобів, що нібито прийняті «у всьому цивілізованому світі», а насправді не підкріплених реаль­ ною соціальною практикою та її позитивними результатами.

Згідно з названими загальними філософськими методологічни­ми засадами та закономірностями і напрямами розвитку методо­логії суспільних наук уточненню та удосконаленню підлягають методологічні і методичні положення власне кримінологічного оп­рацювання, які, як зазначалося, є третьою («внутрішньою») скла­довою методології кримінологічної науки. І в цій частині є ряд не-визначених і невирішених методологічних проблем, що підляга­ють вирішенню українською кримінологією. Про них йтиметься у § 3 цієї глави.

Тут лише є потреба зауважити, що нерідко ще методологія кри­мінологічної науки прямо ототожнюється з методологією кримі-

Селівапов В. М. Право і влада суверенної України. — К., 2002. — С. 371.

95