Глава 4

XVIII ст. та пов'язуються з ім'ям англійського публіциста Бернар-да Мандевіля, який висловив парадоксальну думку («парадокс Мандевіля»), що злочинна (та загалом аморальна) діяльність ок­ремих осіб послуговується суспільству взагалі, його розвитку. За ці твердження він сам та його думки були оголошені аморальними та надовго забуті. Ідеї вирахування економіки злочинності були поновлені майже через 250 років. Вони належать американському економісту Гері Беккеру, майбутньому Нобелівському лауреату, який у 1968 р. опублікував програмну статтю «Злочин і покаран­ня: економічний підхід»¹. Відтоді на Заході зародилася наукова школа економічних теорій злочинної діяльності, правоохоронної діяльності, у тому числі витрат на протидію злочинності. Розвиток теорій супроводжувався виокремленням певних напрямів та опра­цюванням відповідного математичного інструментарію. При цьому пропонувалося кілька підходів. У першому має бути визна­чена пряма та посередня, матеріальна та нематеріальна шкода, яку завдає сама злочинність та її прояви. Другий підхід пропонується для вирахування затрат, які несе держава, суспільство в цілому з метою контролю над злочинністю, спеціального запобігання та протидії їй. Витрати можуть вираховуватися і стосовно протидії окремим видам злочинів. При цьому окремому обчисленню може піддаватися величина компенсації шкоди від злочинності, яку дає правоохоронна та судова діяльність. Далі пропонується порівню­вати названі величини (шкоду, витрати, компенсацію) для визна­чення «рентабельності» діяльності щодо протидії злочинності, її окремим видам і злочинним діянням, а також рентабельності по­карання як системи, так і окремої санкції.

Безперечно, згадані показники цікаві і можуть бути підставою для подальших розроблень і висновків щодо ефективності про­тидії злочинності або окремим її видам. Однак ні на Заході, де цінові показники нерідко вираховуються, ні тим більше у вітчиз­няній кримінології, де цій тематиці не приділяли належної уваги, ще не вироблено надійних методів та методик обчислення «ціни» злочинності. Це лишається справою майбутнього.

¹ Беккер Г. Прсступлепис й наказапис: зкономический Іюдход // Истоки. — М., 2000. — ВьІІІ. 4. - С. 28-90.

176

Теорія злочинності

£ 4. Латентна злочинність

Вимірювання рівня злочинності та інших ЇЇ показників ведеть­ся на основі даних про зареєстровані злочини. Давно відомо, що з різних причин реєструються не всі вчинені злочини. Фактична кількість вчинених злочинів завжди більша від зареєстрованої: З. > 3 . Фактично вчинена злочинність, яка не стала предме-

факт. реєстр ' г ^

том реєстрації злочинів, називається латентною (від лат. Іаіет (Іаіепііз) — прихований, невидимий). Латентна злочинність, її розміри обумовлюють викривлене, неповне уявлення про злочин­ність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися для отриман­ня більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів.

Латентна злочинність визначається як частка злочинності, що становить сукупність злочинів різних видів, які вчинені, але зрізних причин не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності.

Латентна та інша (нелатентна) злочинність пов'язані між со­бою і впливають одна на одну. Зростання та посилення небезпеч­ності загальної злочинності через її організованість, професіо­налізм, тиск на потерпілих та співробітників правоохоронних органів, корупцшие розкладання останніх тощо супроводжують­ся намаганням злочинців уникнути викриття, тобто до збільшен­ня частки латентних злочинів. Цьому намаганню у вигляді «су-противу» може сприяти й підвищення активності у боротьбі зі злочинністю за принципом: «дія викликає протидію». З іншого боку, латентна злочинність, як зазначалося вище, суттєво викрив­лює уявлення про реальний стан злочинності, послаблює резуль­тативність боротьби з нею, спричиняє безперешкодне відтворен­ня останньої. Злочинність, що залишається поза реагуванням правоохоронної системи, негативно впливає на соціально-психо­логічний клімат у суспільстві. Вона породжує недовіру громадян до здатності державної влади забезпечити їхню безпеку від зло­чинних проявів. Наведене обумовлює високу актуальність боротьби з латентною злочинністю в Україні, особливо в умовах тінізації значної частини соціально-економічних відносин, недо­статньої прозорості державно-владних та управлінських інсти-

177