Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
309 к. курс сучасної Української кримінології 1 кн.doc
Скачиваний:
355
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
12.39 Mб
Скачать

Глава 7

вони «прищеплюються» і «вирощуються». Насправді, процес фор­мування криміногенної орієнтації та мотивації, як і будь-якої мо­тивації, — це двостороння взаємодія особи та середовища. Причо­му провідна роль у ньому належить особистості. Від того, якою мірою вона попередньо соціалізована, в якому напрямі та наскільки у неї розвинуті основні соціальні якості, передусім спрямованість та ставлення до головних умов життєдіяльності суспільства, і навіть за наявності антисуспільної спрямованості, залежно від сфери її виявлення, глибини, стійкості та міри суспільної небезпечності останньої, настільки підвладна особа криміногенному впливу середовища, включаючи подібний вплив різних соціальних груп. Ця залежність є ще одним доказом того, що причиною розвитку криміногенності і, врешті-решт, вчинення злочину є не взаємодія мікросередовища та особистості, а відповідні елементи свідомості та спрямованості останньої, які знаходять своє відображення у криміногенній і кримінальній мо­тивації та мотиві конкретного злочинного прояву.

Вплив соціального середовища на мотивацію, у тому числі на формування криміногенної орієнтації та мотивації, інколи пояс­нюють з позицій соціологічної теорії соціальних ролей. У понятті «соціальна роль» передбачаються певні вимоги і очікування стосовно поведінки людини у конкретній соціальній ситуації. До змісту соціальної ролі входять також уявлення людини, яка вико­нує певну роль, про те, як їй слід себе поводити у тій чи іншій си­туації. Інакше кажучи, у розумінні соціологів роль це стійкий стереотип поведінки у певних соціальних ситуаціях, вона не стоїть за поведінкою, а сама є поведінкою. Для розуміння мотиваційного значення соціальної ролі виокремлюють дві основні сфери її прояву. Першу з них називають когнітивною, оскільки вона містить знання, розуміння соціальної ролі, другу — оціночною, що пов'язана з оцінкою ролі і позицією особи щодо її сприйняття. Існує твердженння, що кримінологічне значення, насамперед мотивуюче, можуть мати: певний стан когнітивної сфери (недо­статність або суперечливість інформації щодо соціальної ролі, умов та можливостей її виконання) і стан її оціночного компонен­та (співвідношення ролі з елементами особистості, її цінностями, спрямованістю, набутими у процесі соціалізації, результатом чого

300

Умови та механізм злочинного прояву

може бути ідентифікація з роллю, її вимогами або відлучення від неї)- На думку прихильників пояснення криміногенної мотивації з позиції теорії соціальних ролей, зазначена мотивація поро­джується у разі, коли особа не знає, не усвідомлює свою роль (здебільшого цим мотивуються необережні злочини), коли вона не знаходить правомірного виходу із суперечності ролей («рольо­вого конфлікту») та у разі відчуження від ролі. Останнє продукує злочинні прояви: як осмислені результати відчуження, так і емо­ційно-експресивного, агресивного характеру («рольовий бунт»). За цим механізмом може мотивуватися хуліганство, побутова жорстокість, агресивність стосовно тих, хто уособлює соціальну роль та ін.

Отже, з огляду на теорію ролей, злочин є результатом певного акту взаємодії соціальних відносин та зв'язків особи, які визнача­ються її соціальними ролями. Слід зазначити, що ідея прямого зве­дення особи до сукупності «ролей», запрограмованих їй у суспільних відносинах, піддається небезпідставній критиці у пси­хологів, дехто називає ЇЇ навіть «жахливою» через намагання пов'язати особу із запрограмованою для неї поведінкою1.

На формування криміногенної мотивації, крім різних форм та проявів способу життя, у тому числі різних соціальних груп та соціальний ролей, вплив справляють і деякі інші явища соціальної дійсності, які не охоплюються названими поняттями. До таких явищ належить, зокрема, конкретна життєва ситуація.

У криміналістиці, кримінальному праві та процесі утвердився підхід, згідно з яким конкретна життєва ситуація розглядається стосовно обставин та умов лише самого вчинення злочину та періоду, що безпосередньо передував йому. У кримінології існує думка, що вказаний підхід до визначення конкретної життєвої си­туації є вузьким. На відміну від нього, для кримінолога становить інтерес конкретна життєва ситуація, в якій у кожний період відбувалося формування антисуспільної спрямованості особис­тості, її поглиблення, набуття нею суспільна небезпечних ознак, криміногенної орієнтації та мотивації, перетворення останньої на кримінальну та, зрештою, у мотив вчинення злочину. Характерис-

1 ЛеонтьевА. Н. Зазнач, праця. - С. 170-171.

ЗОЇ

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]