Глава 6

логічних ознак та їх сполучень, а також неоднаковою значущістю цих ознак та сполучень для вирішення різних кримінологічних завдань»¹. Останнє пояснення щодо крайньої різноманітності та неоднакової значущості у кримінологічному відношенні типо­логічних ознак та їх сполучень наводило на думку, що автори цього твердження ще не повною мірою усвідомили філософсько-методологічну визначеність «типового», обмеженість його розуміння лише типовими ознаками, які на відміну від підстав класифікації не є такими вкрай різноманітними (відображення сутності) та у цьому відношенні досить сталі, у тому числі за їх вживання у кримінології.

Щодо створення конкретних типологій особи злочинця за на­званими вище трьома традиційними типологічними підставами, то за першою з них (за стійкістю криміногенного викривлення), як правило, не було суттєвих розбіжностей. Багаточисленні типології за цією підставою з тими чи іншими несуттєвими, у більшій мірі термінологічними варіаціями в основному повторювали типології, запропоновані у 30-х роках XX ст. М. І. Озерецьким щодо непов­нолітніх правопорушників (4 типи: випадкові; звичні; професіона­ли; стійкі)² та на початку 70-х років О. Б. Сахаровим (5 типів: випадкові; ситуаційні; нестійкі; злісні; особливо небезпечні)³.

Не з такою однозначністю складалися типології за другою тра­диційною підставою — характером виявлення криміногенності. Різноваріантність цих типологій обумовлювалася здебільшого різним розумінням категорії «характер» стосовно виявлення криміногенності. Одна група авторів вважала, що цей термін відо­бражує спрямованість (характер) злочину, за яким вбачався, в ос­новному, об'єкт протиправного посягання, тобто фактично це була кримінально-правова класифікація⁴. Друга численна група кримінологів зв'язувала характер криміногенного вияву з мотива­ми злочину і на цій підставі виділяли типи насильницького,

' Курс совстской кримипологии. Предмет. Мстодология. ПрсстуІІІІость й сс причинні. Прс-стушшк. - М., 1985. - С. 294.

² Озерецкий Н. Й. Трудновоспитусмніс доти. — М., 1932. — С. 20.

³ Личнасть ІІреступника. — М., 1975. — С. 50-54.

⁴ Лейкина Н. С. Личность ІІреступника й уголовіїая ответствсипость. — Л., 1968. — С. 6.

268

Теорія особи злочинця

корисливого, насильницько-корисливого, необережного злочин­ця. Продуктивний підхід до цієї проблеми запропонували автори монографії «Личность преступника», які в основу розуміння характеру криміногенного вияву поклали критерії суб'єктивного ставлення особи до об'єкту посягання, а ставлення останньої, нага­даємо, є одним з основних показників спрямованості її особис­тості. За цим критерієм були виділені чотири типи осіб, які вчиня­ють злочини: перший — з негативно-зневажливим ставленням до особи людини, її важливих складових і благ: життя, здоров'я, честі, гідності, спокою тощо; другий — з ігноруванням права власності, принципу розподілу матеріальних благ; третій — з індивіду­алістичним ставленням до різних суспільних норм та настанов, до своїх обов'язків у суспільних відносинах; четвертий — майже те саме, але з легковажно-безвідповідальним ставленням, що веде до необережних злочинів¹.

Різноманітними пропонувалися типології і за типом соціально­го генезу (його стали іменувати «етіологічний критерій») станов­лення особи як злочинця. Знову таки різний підхід до типології за названою підставою обумовлювався різним розумінням кри­терію — тип соціального генезу. Дехто бачив за ним причини і умо­ви або фактори несприятливого формування особи, другі — харак­теристику мікросередовища та його криміногенних впливів, інші — механізм останніх або міру сталості цих впливів та обумов­лених ними злочинних проявів. Останні напрями активно розроб­ляла А. І. Долгова та керовані нею колективи, які вели при цьому пошук комплексного, інтегративного критерію типології особи злочинця, який мав би об'єднати названі вище три традиційні підстави ЇЇ побудови. Зрештою вони дійшли висновку, що у зна­ченні останнього може бути визнаний характер кримінологічна значущої взаємодії особи із соціальним середовищем яку період вчи­нення злочину, так і у часі, що передував останньому¹¹. Цей підхід вів до створення типології не особи злочинця, а її взаємодії з мікросередовищем. Не будемо повторювати критичне ставлення до пропозицій щодо надання взаємодії згаданих об'єктів функції

¹ Лейкииа Н. С. Зазнач, праця. — С. 50-51.

² Долгова А. Й. Тсоретическис посьілки й общая характеристика результатов длящегося кри- мипологического изучепия личіюсти. — С. 29-32.

269

спричинення злочину. Остання у її безпосередньому прояві за всіх умов належить індивідуально-психологічному комплексу особи, зокрема її спрямованості певного типу, про що докладно йшлося у главі 5 Курсу. Цей висновок підтверджується і тим, що типологія, яка була запропонована за результатами роботи даного колективу, за своєю сутністю фактично є повторенням типології особи зло­чинця за ступенем ЇЇ криміногенного викривлення, що містилася у монографії «Особа злочинця» та інших працях О. Б. Сахарова. Читач може їх співставити сам, порівнявши останню (див. с. 268) і ту, що запропонована нібито за новою підставою — характером взаємодії між особою і мікросередовищем, а саме — виділення типів випадкового злочинця і криміногенного (цей тип названий «криміногенною особистістю») та різновидів останнього: послідовно-криміногенного, ситуативно-криміногенного та ситуа­тивного¹. Своєрідною оцінкою новизни та принципового значення наведеної типології може бути висновок, зроблений з її приводу авторами «Курса советской криминологии», в якому вона була опублікована. З помітним песимізмом вони констатували, що «чисті» типи, виділені теоретично, зустрічаються рідко, частіше спостерігаються змішані, проміжні, яким властиві риси інших типів, але певні якості при цьому все-таки є переважаючими»². Наведене фактично означало визнання неспроможності створен­ня типології особи, яка вчиняє злочин. Думається, що іншого висновку й не можна було чекати за властивого авторам розуміння понять «тип» та «типологізація», яке мало чим відрізнялося від понять «групування» та «класифікація». Стан розгляду проблем цієї типології залишився у російській кримінології до останнього часу фактично незмінним.

В українській кримінології типологія злочинців (не їх особи або особистості) розглядалася, як правило, за традиційними зраз­ками, що містилися у наведених вище виданнях московських авто­рів³. Висловлювалася навіть думка, що «класифікація злочинців»

¹ Курс советской криминологии. Предмет. Мєтодология. Прсстуїшость й сс причини. Пре- ступиик. — С. 302.

² Там само. — С. 304.

³ Курс кримінології. Загальна частина: Підруч.: У 2 кп. / За заг. рсд. О. М. Джужи. — Кп. 1. — С. 102-103; Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. ДаньІІшпа — С. 74-76.

270

Теорія особи злочинця

та «типологія злочинців» поняття рівнозначні, типологія є лише «більш глибокою» характеристикою, що можна створювати «скільки завгодно» типологічних груп, кожна з яких «буде мати свою кримінологічне значущу ознаку»¹.

Принципово відмінним, що ґрунтується на філософсько-мето­дологічному визначенні, є розуміння типового та типу в останній монографії Ю. М. Антоняна: «Типологія — метод наукового пі­знання, в основі якого лежить виокремлення систем об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу... типологія, на відміну від класифікації, не вимагає виокрем­лення всіх без винятку типів, що складають частини об'єкту пізнання... Найважливішою відмінністю класифікації від типо­логії є те, що перша дає опис об'єкта вивчення, а друга (поряд з іншими методами) — його пояснення, тобто дозволяє успішно виявити його природу, причини, закономірності зародження та розвиток, складати прогнози»².

Саме з подібним у принциповому відношенні розумінням по­нять типового, типу, типології та саме у прогностичних цілях автор Курсу ще на початку 80-х років XX ст. провів соціальну типо-логізацію особистості з метою виділення та визначення типових ознак особистості особи, від якої можна прогнозувати вчинення злочину, а також особи злочинця³. Ця типологія описана у § 2 гла­ви. Розглянемо, користуючись схемою соціальної типологізації особистості, процес набуття типових ознак особистості особою, стосовно якої ймовірно прогнозується вчинення злочину (перед-кримінальний тип), а також особою злочинця (див. схему 1). і

¹ Бандурка А. М.,ДавьІдепкоЛ. М. Прсступмость в Украиие: ІІричиньІ й противодействис. — С. 75-76.

² Аптоляп Ю. М. Кримимология. Избрампьіе лскции. — С. 91.

' ЗакалюкА. П. Проблеми социальной типологии личпости правонарушителя й мрсступии-Проблеми ияучсния личности правонарушителя. — С. 6—8.

Схема

типологізації та набуття типових ознак особистості особою передкримінального типу та особою злочинця

Рівні соціальної типології особистості та набуті нею типові ознаки

Рівень 1 - за сутністю спрямованості

Результат: за суспільне неприйнятної спрямованості особистості особа набуває типову ознаку суспільної неприйнятності (СН)

Типології (типи) особистості

Соціальна типологія (типи) особистості за спрямованістю
Суспільне прийнятної спрямованості		Суспільне неприйнятної спрямованості

Рівень 2а — за ознаками суспільної неприйнятності

Типології (підтипи) СН за ознакою:

• Інші члени суспільства

• власність

• економічні принципи

• норми права

• норми моралі

• норми культури

• інші норми

- асоціальна

• антисоціальна

• суспільне небезпечна

Результат: визначені види СН за різними її ознаками, у тому числі за глибиною - суспільне небезпечна (СНБ); особа за останньої набуває типової ознаки суспільної небезпечності

Рівень 26 — за характером ймовірного прояву суспільної небезпечності особистості

Типологія (типи) особи суспільне небезпечної особистості за ймовірним проявом суспільної небезпечності

Результат: визначені ймовірні типи СНБ особистості; типові ознаки передкримінального та кримінального типів: криміногенна орієнтація та кримінальна мотивація з високою ймовірністю вчинення злочину

Типологізація (типи) особи СНБ особистості за діяльнісним проявом активності

Неправомірний, незлочинний, без високої ймовірності вчинення злочину		Особа правопорушника
Те саме з високою ймовірністю вчинення злочину		Особа передкримінального типу

Вчинення злочину		Особа злочинця
	••^
У тому числі умисно повторного		Особа рецидивіста

Результат: визначена пов'язаність типів особи суспільне небезпечної спрямованості з діяльнісним проявом активності; типова ознака особи злочинця - вчинення злочину

Як видно зі схеми, особи типів, які нас цікавлять, а саме: стосов­но якої ймовірно можна прогнозувати вчинення злочину (перед-кримінальний тип) та яка вчинила злочин (тип особи злочинця) свою першу типову ознаку отримують у ретроспективі під час виділення серед інших членів суспільства за суспільною неприй­нятністю спрямованості їх особистості. Серед інших членів суспільства на першому рівні соціальної типологізації (за сут­ністю соціальної спрямованості особистості) вони належать до типу особи з суспільне неприйнятною особистістю.

Особи передкримінального типу та типу злочинця набувають (також при ретроспективному розгляді) додаткових типових ха­рактеристик суспільної неприйнятності (поділяються на підтипи останньої) під час диференціації її вияву спочатку за ознаками: сфери прояву, стійкості, інтенсивності, глибини. Зокрема під час поділу осіб суспільна неприйнятного типу спрямованості особи­стості залежно від суспільної значущості об'єкта спрямування виділяються його підтипи: асоціальний, антисоціальний та най­глибший суспільна небезпечний, який характеризується спрямуван­ням проти головних умов життєдіяльності суспільства. Особи передкримінального типу та типу злочинця належать, як правило,

273