- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 3 ; «-і
Часто застосовується і метод психологічного тестування, коли особі ставлять спеціально визначені питання або завдання, що допомагають визначити її психологічний склад, рівень розумового та психічного розвитку. Інколи використовується більш складна форма випробування психічного стану особи або групи осіб через застосування методу психологічного експерименту. Для його проведення фахівцем складається спеціальна програма, що передбачає мету, завдання та засоби здійснення, спосіб фіксації результатів. Методом тривалого спостереження та ретроспективного вивчення розвитку, поведінки, психологічного складу особи на різних етапах її життя є біографічний метод. Психологічний склад осіб, які мають психічні відхилення, вивчається через застосування патопсихологічних методів. Слід підкреслити, що психологічні методи у кримінології слід застосовувати лише за участю фахівця — психолога під час спільного або паралельного дослідження. Опис зазначених та інших психологічних методів міститься у спеціальній психологічній літературі.
Кримінологія має справу з вивченням масовидного феномену злочинності, який охоплює значну сукупність злочинів, котру вчиняє велика кількість людей. І злочини, і злочинці мають багато різноманітних рис, ознак, що містять певну структурну упорядкованість, піддаються динамічній зміні. Все згадане обумовлює застосування у кримінології статистичних методів. Останні належать до такої науки, як статистика (від лат. зїаіт — стан, положення). Цей термін має декілька значень: це практика збирання, оброблення та аналізу числових даних щодо стану будь-яких фактів реальної, найчастіше соціальної, діяльності; сукупність таких зібраних цифрових даних; і, нарешті, наука, що розробляє теоретичні положення, у тому числі методи, які використовуються статистичною практикою та в процесі наукового пізнання. Відомо, що саме статистичні спостереження А. Кетле та інших дослідників XIX ст. стали підставою вивчення злочинності як кількісної сукупності злочинів та передбачення динамічних тенденцій цього соціального феномену. Найбільш поширеними статистичними методами, що застосовуються у кримінології, є статистичне спостереження, що включає зведення та групування статистичних даних, визначення видів і рядів розподілу їхньої
108
Методологія і методи кримінологічної науки
чисельності, а також аналіз статистичних даних, статистичного зв'язку та залежностей між окремими кількісними та якісними ознаками. Широко застосовується у вибіркових дослідженнях статистичний метод оцінки достовірності вибіркової сукупності та репрезентативності (довіри) висновків, отриманих за допомогою згаданого дослідження.
Застосування статистичних методів у кримінологічному дослідженні має три послідовні стадії. Перша — статистичне спостереження, яке відбувається через кількісну реєстрацію однорідних фактів (проявів) об'єкту дослідження, що потребує виявлення останніх та їх підрахунок. Через великі затрати часу, що вимагає ця процедура, остання часто замінюється використанням офіційної звітності щодо зазначених фактів, передусім вчинених злочинів та осіб, які їх вчинили. При цьому, як і під час соціологічного емпіричного спостереження, зазвичай використовується вибіркова сукупність. Після збирання кількісних даних відбувається друга стадія — їх зведення, групування, системне узагальнення. На третій стадії здійснюється статистичний (кількісний) та змістовний (якісний) аналіз. При цьому використовуються методи та конкретні процедури математичної статистики1. Про методи, методики та процедури збирання статистичної інформації в інтересах кримінологічного пізнання, у тому числі у науковому кримінологічному дослідженні, а також щодо методів та прийомів аналізу кримінологічної статистичної інформації детально йтиметься у главах 1-3 Книги 3 Курсу.
Таким чином, у кримінології як складові її методичного забезпечення використовуються методи соціології, психології, статистики, математики. У вирішенні окремих проблем запобігання злочинності, ресоціалізації осіб, засуджених до позбавлення волі, та в інших випадках застосовуються педагогічні, виховні, оперативно-розшукові методи і засоби, про що зазначено у відповідних главах Курсу.
Останню (четверту) частину методів наукового пізнання кожної науки, включаючи кримінологію, становлять методи (мето-
Паниотто В. Й., Максименко В. С. Количественньїе методьі в социологических исследова-ниях. - К., 1982.
109
Глава З
дичні положення, принципи, прийоми), опрацьовані власне цією
наукою. Довгий час існувала думка, що кримінологія не має власних методів пізнання. Тому було під сумнівом її виділення як окремої самодостатньої науки. Однак з часом, через поглиблення теоретичних знань, зокрема усвідомлення того, що метод — це не частка наукової методики, а її теоретична підвалина, складова частина та результат розвитку теорії науки, наведені вище твердження втратили сенс. Будь-яка з теорій кримінології не лише містить комплекс концептуальних ідей щодо теоретичного розуміння того чи іншого ЇЇ предмета (злочинність або ЇЇ детермінація, обумовлюючий комплекс, система запобігання злочинним проявам), а й визначає тим самим методологію, методичні напрями та принципи їхнього пізнання, подальшого розвитку теоретичного й емпіричного знання про них. Якщо, наприклад, теорія особи злочинця з'ясовує природу, походження та зміст останньої як тісного та складного поєднання соціальних, соціально-психологічних, особистісно-психологічних, біологічних, у тому числі психофізіологічних та певною мірою генетичних чинників, то тим самим вона окреслює шлях та відповідні методи пізнання цієї особи. Або, якщо теорія запобігання злочинності свідчить про необхідність спрямування запобіжного впливу щодо конкретних обставин, явищ, проявів, процесів, які виконують роль причин та умов чи інших детермінантів злочинного вчинку, то тим самим формується методичний кримінологічний принцип відповідності, наразі відповідності запобіжного заходу кримінологічному чиннику.
Отже, будь-яка невизначеність стосовно власних методів пізнання кримінологічних проблем, яка справді існує, пояснюється не відсутністю таких методів, а їх неповною недостатньою спрацьованістю, насамперед на теоретичному рівні, на удосконалення якої повинна спрямовуватися увага сучасної української кримінології.
£ 3. Методологічні проблеми сучасної української кримінології
Сучасний стан методологічного забезпечення кримінологічної науки та його актуальні проблеми відображені у Концепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., яка була схвалена Координаційним бюро з проблем кримінології
ПО
Методологія і методи кримінологічної науки
Академії правових наук у березні 2002 р.1 У Концепції насамперед визначені методологічні засади доктринального бачення розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., а саме:
межі наукових проблем та завдання кримінології окреслю ються передусім сферою суспільних відносин, що охоплені її пред метом;
згадані суспільні відносини розглядаються у динаміці від їхнього сучасного стану до того, якими вони прогнозуються у пев ний період;
концепція розвитку кримінологічної науки повинна ґрунту ватися на концептуальних засадах розвитку вітчизняної юридич ної науки, а на більш загальному рівні — відповідати сучасним світоглядним та науково-теоретичним уявленням і моделям щодо демократичної трансформації українського суспільства в усіх його сферах, зокрема економіки, держави, права, політики, правопоряд ку та правоохорони;
кримінологія має самостійно та у взаємодії з іншими наука ми реалізувати усі основні функції науки, у тому числі загально- пізнавальну, включаючи теоретико-методологічну і аналітичну, а також політичну, ідеологічну, соціокультурну, освітянську, прогно стичну, конструктивно-проектну і безпосередньо прикладну;
прогнозовані кримінологічні процеси та явища обумовлю ються прогнозом дії їх соціально-економічних, політичних, правових, організаційно-управлінських, соціокультурних, морально-психологічних та інших чинників, а також перспекти вою розвитку суспільного, громадянського та особистісного факторів загалом;
інформаційне відображення, наукове кримінологічне пізнан ня та аналіз наведених процесів і явищ повинні відповідати суча сним та майбутнім оптимальним теоретичним, методологічним, інформаційно-технологічним і технічним вимогам та можливос тям.
Концепція визначає, що наукові розробки у галузі кримінології за своєю тематикою та спрямованістю повинні бути методологічно зорієнтовані на сучасні прогресивні ідеї відповідно до того, що
1 Інформаційний бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології Академії правових наук України. - 2002. - № 5. - С. 5.
111