- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 8
при аналізі судової практики та узагальненні інформації про причини і умови, що зумовлювали вчинення злочинів;
через виконання виховної профілактичної функції.
Запобіганню злочинам може сприяти також здійснення цивільного та адміністративного судочинства у конкретних справах через реагування на порушення відповідного законодавства, що відіграють роль умов, які сприяють вчиненню злочинів.
3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
Органи державного контролю, їх діяльність здійснюється у процесі виконання своїх функцій службами Головного кон трольно-ревізійного управління, Державною рибоохороною, Дер жавною лісовою охороною, а також Антимонопольним Коміте том, Фондом державного майна. Вони здійснюють правозасто- совчі та охоронні функції, які одночасно є заходами запобігання злочинам у відповідних сферах діяльності цих контрольних органів.
Органи юстиції. Слід відзначити передусім запобіжну роль загалом щодо правопорушень, у тому числі стосовно злочинних проявів, яку має відігравати Міністерство юстиції України та його органи на місцях у формуванні та реалізації державної правової політики, у законопроектній діяльності, державній реєстрації та систематизації законодавства і роботі щодо забезпечення адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також у захисті прав і свобод людини і громадянина тощо.
Запобіжний ефект має також діяльність:
нотаріату — стосовно охорони прав та інтересів громадян, юридичних осіб щодо фактів, відповідно до яких існує нотаріаль на форма реєстрації та закріплення;
адвокатури — у сприянні виконанню статей 23, 23і КПК України і у захисті законних прав та інтересів громадян і юридич них осіб;
інших органів, установ та організацій, що підпорядковуються органам юстиції, — у проведенні правовиховної роботи запобіжно го характеру та ін.
3.3. Органи державного та господарського управління — через профілактику та недопущення порушень у їхній діяльності, які
356
Теорія запобігання злочинності
можуть призвести чи сприяти вчиненню злочинів, передусім у службовій сфері, у сферах економіки, управління.
Засоби масової інформації — сприяння запобіганню зло чинам через тематику та визначені форми своєї діяльності, що мають запобіжно-профілактичний ефект стосовно злочинності, злочинних проявів, причин та умов, які їх зумовлюють.
Навчальні заклади — через сполучення навчання з мораль ним та правовим вихованням, суспільне прийнятною соціаліза цією та орієнтацію учнів і студентів.
Сім'я, громадські релігійні організації.
Установи культури та мистецтва у процесі їхньої професіо нальної творчої діяльності.
Громадяни. Віднесення громадян до суб'єктів запобігання є дискусійним. На відміну від Конституції СРСР 1976 р., яка місти ла норму щодо обов'язків усіх громадян запобігати правопорушен ням, нині у Конституції України такої норми немає. Але є окремі закони, що регулюють участь населення в охороні Державного кордону, громадського порядку тощо. Участь окремих осіб у вико нанні запобіжних функцій, на думку багатьох фахівців, як прави ло, зумовлена формами, визначеними кримінально-процесуаль ним та іншим законодавством1 або певними ознаками цих осіб, зокрема належністю до громадської організації, участю у складі трудового колективу.
Є сенс нагадати, що у 60-70-х роках XX ст. у правовій літературі велася дискусія з приводу можливості визнання окремо взятого громадянина суб'єктом запобігання правопорушенням. На той час питання дебатувалося у площині визнання громадян носіями та суб'єктами громадського впливу, що розглядався як прояв громадської думки, її моральної складової. Автор Курсу, як і більшість дослідників, вважав, що громадяни можуть визнаватися зазначеними суб'єктами у тих випадках, «коли вони виступають як члени (або представники) громадських організацій або інших соціальних колективів — носіїв громадської думки та «передають» вплив останніх»2. Разом із тим, обґрунтовано визнавалося, що
1 Бандурка А. М., Давидеико Л. М. Зазнач, праця. — С. 18.
2 Закалюк А. П. Общественнос воздействие й прсдупрсждеіше правопарушсний. — К., 1975. - С. 98.
357