- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 6
діяльності, а позначаються лише на їхній динаміці, урівноваженості, формі.
Аналогічно, очевидно, слід зробити і з рисами характеру, які, безперечно, пов'язані зі змістом особистості, проте переважно впливають на те, яким чином проявляє себе особа, та не пояснюють, що і чому вона це робить, куди спрямовує свою активність. Одні й ті самі риси характеру проявляються у вчинках різного соціального змісту та значення (суспільне прийнятного і неприйнятного) і не можуть бути критеріями соціальне типової характеристики особистості.
Особистість, її зміст, збудники до діяльності вивчає передусім психологія. Психологи нерідко відводять домінуючу роль в особистості категорії відношення (рос. отношения), яка відображає взаємозв'язок особи з навколишнім світом та набутий при цьому досвід1. Можна навести декілька аргументів щодо заперечення здібності відношення бути універсальним критерієм соціального змісту особистості. Але очевидно досить того, що відношення є загальною функціональною категорією, яка предметний прояв має у потребах, інтересах, ціннісних орієнтаціях та ін. Серед них, мабуть, і потрібно шукати той критерій соціального поцінування, який нам потрібен.
Поява у процесі, що збуджує особу до діяльності певного змісту, пов'язана з виникненням потреб. Саме через потреби індивідуальне детермінується соціальним, зовнішня обумовленість переходить у внутрішню. Проте наділення потреб властивостями сутнісної (типової) характеристики особистості2 викликає заперечення. Воно залишає без відповіді ряд питань: чому одні потреби задовольняються, а інші — ні; від чого залежить цей процес; як впливають на нього способи, засоби останнього, їх суспільна прийнятність? Кожний з елементів збуджуючого процесу, що перебувають між потребою і рішенням, у сукупності здатні суттєво змінити вплив потреби, скорегувати доцільність ЇЇ задоволення.
В окремих працях перебільшена головна роль у збудженні до діяльності відводиться інтересам або цілям. Проте вони самі зале-
1 Мясищев В. Н. Проблема отношепий человска й сс мссто в нсихологии. Хрестоматия по
исихологии. — М„ 1977. — С. 164.
- Буева Л. П. Человск: деятельїюсть й общсние. — М., 1978. — С. 154.
242
Теорія особи злочинця
жать від змістовної соціальної характеристики особистості, від її інших змістовних елементів і не можуть бути її універсальними критеріями.
Безпосередніми збудниками особи до дії є мотиви. Проте інколи мотивам надають значення детермінантів діяльності, трактують мотивацію у значенні причинної обумовленості останньої1. Більш чітке уявлення про природу та роль мотиву стосовно особистості дає аналіз процесу його виникнення. Найчастіше зазначається, що мотив — це опредмечена потреба, тобто поєднана з визначенням предмета її задоволення. За такого визначення на мотиви поширюється та сама аргументація, що і стосовно потреб, зокрема щодо неможливості їх визнання як узагальненого (типового) уявлення про особистість. Інколи стверджують, що мотив — не потреба, а предмет її задоволення у разі набуття останнім збуджуючої спроможності. Подібна трактовка загалом відриває мотиви від особистості, тому й за такого розуміння вони не можуть бути її узагальненою характеристикою. На нашу думку, мотив — це специфічне ставлення до предмета задоволення потреби, ставлення, яке відображає сприйняття здатності предмета задовольняти потребу та визначення способу виконання предметом цієї ролі. Тобто мотив — це потребнісне ставлення до предмета. Проте, як і будь-яке ставлення, мотиви, хоч інколи вони навіть не усвідомлюються, загалом невідділені від свідомості, тобто відображають особистість. У мотивації оцінка предмета, вчинку ґрунтується на соціальному змісті особистості, набутому нею у процесі суспільних відносин, соціалізації. Тобто мотиви не можуть бути типовою характеристикою особистості, тому що самі знаходяться під визначальним впливом змісту останньої. До того ж, мотиви здебільшого не можна об'єктивно визначити, уявлення про них складається значною мірою за поясненнями суб'єкта, виводяться також із оцінки характеру та спрямування його дій і загалом встановлюються переважно на підставі суб'єктивного висновку.
Як зрозуміло, жоден взятий окремо елемент процесу спонукання до дії — потреби, інтереси, цілі, мотиви — не можуть виконувати роль узагальненого показника особистості. Вони взаємодіють один з одним та між собою у певному спрямуванні. Цей процес,
1 ДеминМ. В. Проблеми теории личности. — М., 1977. — С. 66.
243