- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 2 ;
О. І. Гацихо та ін. За визначенням учасників конференції Київська філія ВИДІ СРСР за 10 років існування перетворилася на провідну кримінологічну установу України та зайняла гідне місце серед закладів кримінологічної науки Радянського Союзу.
Проте декому в Україні, передусім окремим керівним працівникам ЦК Компартії, що, як тоді було прийнято говорити, «курирували» діяльність правоохоронних органів та розвиток суспільних наук, було не до вподоби зростання авторитету Київського Філіалу ВИДІ. У його аналітичних документах серед умов, що сприяли злочинності, називалися недоліки в роботі партійних і державних установ з організації запобігання їй та протидії. Викликало невдоволення незалежне становище керівництва Філіалу,
Учасники науково-практичної конференції 1981 р. у Київській філії ВИДІ МЕС СРСР:
В. Ф. Захаров, А. І. Долгова, 1.1. Карпець, Ф. Г. Бурчак, І. Д. Гладуш,
А. П. Заколюй, С. А. Тарарухін, О. І. Гацихо, І. М. Даньшин (перший ряд)
О. О. Ковалкін, С. В. Трофімов, М. І. Майоров, Л. В. Багрій-Шахматов,
М. Я. Сегай, В. І. Попов, М. М. Короткий та ін. (другий ряд)
Історія розвитку кримінологічної науки в Україні
який був безпосередньо підпорядкований союзному Міністерству внутрішніх справ, що не давало змоги «прибрати його до рук» на республіканському рівні.
За таких умов новий міністр внутрішніх справ СРСР В. В. Фе-дорчук, недавній можновладець з України, де він очолював Комітет державної безпеки та мав тісні стосунки з партійним керівництвом, несподівано на початку 1984 р. висловився за ліквідацію Київського Філіалу ВИДІ. Як стало відомо, єдиним аргументом на обґрунтування цього раптового рішення був висновок, що «відомча наука повинна бути тільки в Москві». Керівникам відповідних підрозділів МВС СРСР та ВИДІ важко було заперечувати категоричному висновку міністра. Єдине, що вдалося заподіяти, — це продовжити існування Філіалу із значно скороченим штатом протягом року, але в 1985 р. його було ліквідовано, а на його базі створено науково-дослідну лабораторію з підпорядкуванням її Київській вищій школі МВС СРСР. Зазначені вище функціонери ЦК Компартії України не приховували свого задоволення від подібного вирішення долі провідної і фактично єдиної в республіці наукової кримінологічної установи.
Читачі Курсу, очевидно, помітили, що значний обсяг поданого матеріалу присвячено діяльності КНДЛ — Київського Філіалу ВИДІ. Це пояснюється тим, що, по-перше, тематика, кількість досліджень та отриманих результатів цієї установи значно перевищували показники інших закладів в Україні. По-друге, організація, науково-методичне та інформаційно-емпіричне забезпечення її досліджень відповідали сучасним вимогам, обумовлювали надійну репрезентативність висновків і вигідно відрізнялися від поширеної на той час практики проведення досліджень лише на підставі аналізу друкованих джерел. По-третє, дослідження КНДІ-Філіалу мали, як правило, прикладну спрямованість, їхні результати пропонувалися до реалізації лише після надійного дослідного випробування, що забезпечувало їхнє своєчасне та більш повне впровадження. По-четверте, і це головне, у Філіалі завдяки багаторічним зусиллям був системно підібраний, підготовлений та збагачений власним науковим досвідом колектив фахівців, кваліфікація більшості яких відповідала вимогам сучасної кримінологічної установи. Розпорошення цього колективу є
69