Глава 5 " ; "

діяльнісній активності, вперше виявляються у процесі відобра­ження нею зовнішнього середовища, тобто на психофізіологічно­му рівні. У цьому процесі індивідуальні особливості цього рівня, у тому числі вроджені інстинкти, рефлексії, генетично закодовані стандарти мотивацій, емоцій, матриці накопичення та відтворення людського досвіду і культури, можуть впливати на своєрідне сприйняття і перероблення мозком соціальної та іншої зовнішньої інформації, розвиток процесу мислення та створення мисленнє-вих образів, допускаючи при цьому часткове відхилення мислення від реального об'єкта відображення. Згідно з цим детермінація психічних процесів через згадані індивідуально своєрідні особли­вості та впливи відчуває помітну участь біопсихічних і генетичних елементів. Останні по відношенню до названих змін та відхилень у сфері інтелекту, емоцій та волі виконують функцію причини. Про­те у загальній системі детермінації злочинних проявів ланки, де відбуваються названі зміни, займають найбільш віддалене місце, їхня функціональна роль стосовно ланки, де безпосередньо обумовлюється вчинок, не є автоматичною і, очевидно, не може ставитися у ряд навіть віддалених причин злочинного прояву. Зв'язок між згаданими індивідуальними біопсихічгшми, іншими психофізіологічними детермінантами та злочинним проявом дуже віддалений, переривається багатьма посередковими ланками, в яких відбувається їх багаторазова та неоднозначна трансформація. На більш високих рівнях детермінації індивідуальні біопсихічні та психофізіологічні особливості (детермінанти, а точніше їх транс­формовані прояви), вступають у взаємодію з іншими, у тому числі соціальними, детермінантами, від характеру якої значною мірою залежить набуття (або ненабуття) активністю того чи іншого обу-мовлення та змісту, включаючи кримінальний. Тому індивідуальні психофізіологічні та психологічні особливості цього рівня навряд чи мають самостійну кримінологічну значущість, їхня роль згідно з нашою класифікацією скоріше за все — інша детерміністична.

Під час переходу на безпосередньо психологічний рівень у процесі формування характерологічних рис, у яких закріплюють­ся деякі стійкі індивідуальні психофізіологічні особливості, у разі нерозвиненості їхніх комунікативних властивостей, підвищеної чутливості до власного Я, а тим більше за наявності елементів та

194

Теорія детермінації злочинності

механізмів, що розвиваються у дезадаптивному напрямі, з'явля­ються та набувають сталості відповідні риси характеру. Вони ус­кладнюють зовнішню взаємодію та соціалізацію, обумовлюють за­тримання останньої, натомість стимулюється розвиток рис індивідуалістичного егоцентричного характеру. Згадані процеси ведуть до психологічної, а згодом і до соціальної дезадаптації людини у середовищі, до нерозвиненості суспільно прийнятних інтересів, цінностей, форм активності і, навпаки, до стимулювання елементів суспільної свідомості з ознакою неприйнятності, а через їх поглиблення — до суспільної небезпечності. Саме вони заклада­ють основу того індивідуально-психологічного комплексу, який, сприймаючи негативні впливи середовища, стає причиною безпо­середнього обумовлення криміногенної мотивації, мотиву та наміру вчинення злочинного прояву. Усі елементи, що безпосеред­ньо обумовлювали формування цього індивідуально-психо-логічного комплексу та його реалізацію у вчиненні злочину, вико­нують роль кримінологічно значущих умов системи детермінації останнього.

Таким чином, при переході на особистісний, морально-психо­логічний рівень індивідуальні психологічні особливості, зокрема ті, що розвинулися на ґрунті дезадаптованих характерологічних рис, ускладнюють та викривляють нормальне морально-етичне формування особистості, сприяють розвитку ЇЇ соціальної збоче­ності, становленню антисуспільної спрямованості. Останнє відбу­вається переважно через формування індивідуалістичної психо­логії, яка є основою і безпосередньою причиною більшості злочин­них проявів¹.

Потрібно зауважити, що довгий період за радянських часів та панування комуністичної ідеології феномен індивідуалістичної психології розглядався, по-перше, як неприпустиме перевищення індивідуального інтересу, коли він стає індивідуалістичним, і, по-друге, як негативний антипод колективістського світогляду, що, як вважалося, відтворює більш значущі цінності соціалістичного ко­лективу на всіх рівнях функціонування останнього від виробничої бригади до загальносуспільного духовного утворення «спільноти

' ЗакалюкА. П. Тсория й практика иидивидуальпого прогпозировапия й профилактики ирс-стушюго поведений: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — Харьков, 1987. — С. 11-12.

195

радянських людей». Протиставлення колективістському феноме­ну психології окремого індивіда — «гвинтика» у державно-суспільному механізмі та ще й «перевищення» міри останньої до рівня «індивідуалістичної» викликало морально-психологічну не­гативну реакцію і відповідну кримінологічну та правову оцінку.

Із декларуванням та започаткуванням нового суспільно-світо­глядного ладу, що прийшов на зміну радянсько-комуністичному та проголосив вищу цінність людини, нібито відпала потреба нега­тивного ставлення до індивідуальної психології та виокремлення у ній індивідуалістичного. Справді, протиставлення індивідуаль­ного колективному стало неактуальним. Але в індивідуалістично­му є інша площина протиставлення. Таку створює загально­суспільне, в якому відбиваються загальні інтереси суспільства, і у цьому значенні інтереси інших індивідів та кожного з них як члена суспільства. Зокрема, таким є інтерес щодо обов'язкового дотри­мання загальнообов'язкових правових норм, легітимне визначе­них у суспільстві. Нехтування цими нормами, зневажання ними, а тим більше протиставлення ним свого індивідуального, а фактич­но індивідуалістичного інтересу, що проявляється на рівні індивідуальної психології, стає безпосередньою причиною анти-суспільної, у тому числі кримінальної, активності та злочинного прояву. Детальніше про формування та виявлення у злочинному прояві антисуспільної спрямованості особистості йтиметься у наступній главі Курсу.

Наступною безпосередньою ланкою детермінації злочинного прояву, можна сказати, другою за своїм детермінуючим значен­ням, є ланка обумовлення елементів першої криміногенної ланки, у тому числі їх спричинення. У цій, другій за порядком, ланці, у значенні її елементів згідно з їх функціональною роллю знаходять­ся причини і умови спричинення та іншого обумовлення еле­ментів першої безпосередньої ланки, а саме:

а) причини, що породжують причини першої ланки, тобто про­ дукують поглиблення антисуспільної спрямованості особистості до набуття нею ознак суспільної небезпечності та криміногенності (це причини другого порядку щодо причин першого порядку);

б) умови, що сприяють формуванню та реалізації причин другої ланки (умови другого порядку щодо причин другого порядку);

196

в) причини, які породжують сприятливі умови першої ланки (причини другого прядку щодо умов першого порядку);

г) умови, які сприяли породженню умов, що обумовлюють дію причин першої ланки (умови другого порядку щодо умов першого порядку).

Слід із розумінням поставитися до складності термінологічно­го визначення елементів другої ланки детермінації злочинного прояву у термінах теорії причинності, яка визнає лише два елемен­ти процесу останнього: причини та умови.

Усі згадані та інші детермінанти другої ланки обумовлення утворюють другий детермінуючий комплекс детермінації злочин­ного прояву. Подібним чином можна виділити детермінанти третьої та наступних ланок детермінації злочинів, а на певному етапі узагальнення та усуспільнення їх дії — ланку детермінації злочинності в цілому. Відповідно виділяються детермінуючі комплекси другого, третього та наступних порядків детермінації злочинності. Ще раз підкреслимо, що згадана порядковість виділяє не черговість ланок, комплексів, що відображає їх порядок слідування одного за другим або другого за першим. Ця поряд­ковість визначається у міру детермінації, обумовлення злочинно­го прояву, яка належить до детермінуючого комплексу певного по­рядку. Чим далі за порядком знаходиться ланка обумовлення та ЇЇ детермінуючий комплекс, тим меншою мірою останній робить обумовлюючий вплив на безпосередні причину і умови злочинно­го прояву. І тим більше він набирає ознак узагальнених де­термінант, які меншою мірою пов'язані з конкретними злочинами, а відображають типові ознаки їх сукупностей, та таким чином на цьому рівні перетворюються у детермінанти злочинності в цілому. У зв'язку з наведеним розрізняють рівні детермінації та причин­ності стосовно конкретного злочину, а також рівні, що піднімають­ся від окремого злочину (злочинів) до їх видової сукупності і далі аж до злочинності в цілому.

Детермінанти причинності та обумовленості у міру їх віддален­ня від безпосередньої та ближчих до останньої ланок детермінації набувають ознак узагальнення, поступово все більше і зрештою майже повністю втрачають свою індивідуальну визначеність, на­буваючи ознак суспільних тенденцій, в яких переважають ознаки

197