Глава 7

доведення до істерії, активізація психопатії, інших психічних ано­малій, невропатій та ін.

Окремо серед цих чинників слід назвати стан здоров'я хронічне або гостре раптове захворювання, а також настрій, стрес, емоційне напруження; недостатність інформації; соціально-психо­логічний клімат, як погіршений, так і особливо поліпшений, що протистоїть (суперечить) попереднім намірам, які призвели до прийняття рішення про вчинення злочину.

Особливе значення мають обставини (умови), що супроводжу­ють здійснення рішення, сприяють йому або гальмують його.

На думку вчених, які досліджували цей етап (період) механізму злочинної поведінки, супротив, гальмування рішення вчинити злочин, загалом, характеризують дефектність прийнятого рішен­ня. Називають декілька типових ситуацій, коли проявляється така дефектність:

а) швидкоплинність або виняткова складність ситуації; ;,

б) афективний, імпульсивний вчинок;

в) здійснення примусу організаторів або інших активних учас­ ників злочину та природний опір йому;

г) наявність психічної аномалії, яка знижує можливість раціональ­ ного судження, про що йтиметься в окремій главі Розділу 2 Курсу.

Афективність дій частіше зустрічається при вчиненні насиль­ницьких злочинів, зокрема вбивств. Інші дослідження відзначають значний вплив співучасників, особливо на осіб, моральні та пра­вові навички і спрямованість особистості яких загалом нестійкі.

Безперечно, гальмує, веде до дефектності оцінювання ситуації її складність, швидкоплинність, що характерно для аварій, ката­строф, гострих явищ природи, ситуації терористичного нападу, взяття у заручники. Механізм злочинного прояву ніби почи­нається з останньої ланки: сприйняття та здійснення рішення. Проте це не так. У гострих ситуаціях більш виважено і розсудливо почувають себе особи з недеформованою свідомістю, зі стабільною та прийнятною суспільною спрямованістю. Вплив зовнішніх умов у взаємодії з внутрішнім ставленням до того, що діється, можуть призвести до відмови від реалізації замисленого. Тут також має місце протиставлення злочинним намірам запобіжних, профілак­тичних зусиль.

312

Умови та механізм злочинного прояву

£ 4. Потерпілий у механізмі злочинного прояву Створення криміногенної ситуації, що сприяє вчиненню злочи­ну, часто залежить не лише від особи, яка його вчиняє, і зовнішніх умов, а й від поведінки потерпілого, його необережних, амораль­них або протиправних дій. Тому для вивчення ролі конкретної життєвої ситуації вчинення злочину необхідна кримінологічна оцінка поведінки потерпілого.

Потерпілий у багатьох випадках є одним з елементів передзло-чинної ситуації. Поряд з іншими ЇЇ елементами потерпілий у про­цесі взаємодії з майбутнім злочинцем може сприяти виникненню в останнього мотиву вчиненння злочину, об'єктом якого буде саме потерпілий, а також прийняттю про це рішення і його реалізації. Ці обставини мають важливе значення для організації запобігання злочину через застережний вплив на потерпілого.

У кожному випадку вчинення злочину і з'ясування його при­чинного комплексу необхідно встановити, через які саме вчинки потерпілого і в якому саме напрямі конкретна життєва ситуація впливала на злочинця, зокрема створювала сприятливі умови для його негативних вчинків. Серед ряду питань механізму злочинно­го прояву, пов'язаних із поведінкою потерпілого, найбільше кримінологічне значення має з'ясування: а) якостей особистості потерпілого, що робили його більш уразливим для злочинця;

б) міри залежності від цих якостей процесу створення умов, спри­ ятливих для формування криміногенної орієнтації та мотивації;

в) ознак та властивостей потерпілого, які сприяли опредмечуван- ню мотиву вчиненння конкретного злочину в такий спосіб, що об'єктом злочинного посягання стає саме потерпілий; г) дій (вчинків) потерпілого, які об'єктивно або в уявленні особи, що має намір вчинити злочин, свідчили про активне сприяння потерпіло­ го прийняттю рішення про його вчинення та реалізації цього рішення.

Вчення про жертву злочину та роль потерпілого у формуванні та реалізації мотиву злочину стало предметне розроблятися порівняно нещодавно, з початку XX ст. При цьому здатність особи стати потерпілою (жертвою) злочину отримала назву віктимність (від лат. Vісігта — жертва). Поряд із цим віктимність стала розгля­датися і ширше — як здатність стати жертвою не лише злочину, а й

313