Глава 5

суспільства. Необмежена свобода вибору — це теоретична конструкція, яка продовжує відому теорію «свободи волі», що отримала ґрунтовні заперечення у вітчизняній кримінології ще у радянські часи і у наш час та не надала аргументів, щоб знову до неї повертатися. У демократичному суспільстві норми життєдіяльності, у тому числі правові, встановлюються в інтере­сах суспільства і осіб, які його складають. «Вільний» вибір негативної поведінки за цих умов є неповагою до демократичних інтересів та цінностей, нехтуванням ними, виявленням недемо­кратичності, свавілля, що критично оцінюється у суспільстві та засуджується ним згідно з встановленими правовими і процесу­альними нормами. Нові аргументи іншого роду щодо неспромож­ності через «свободу волі (вибору)» пояснювати позитивну та негативну поведінку надають новітні дослідження у галузі нейрофізіології. У пошуку відповіді на питання: чому саме у пев­ному напрямі та певного змісту складається мислення людини, сучасні нейрофізіологи спостерігають підкорення цих процесів «вбудованому у нас механізму оргастичності», що включає названі вище елементи індивідуальної психофізіологічної особ­ливості (вроджені інстинкти, рефлексії, загальнолюдські набори мотивацій, емоцій, матриць попереднього досвіду і культури тощо), завдяки яким мозок людини від народження «вже налаш­тований сприймати навколишнє «як потрібно». Свідомість, свідо­ме Я, що виникають за потребою спілкування особи у межах соціуму, — це лише «допоміжний феномен, що супроводжує робо­ту мозку». Через це відомий український нейрофізіолог О. Криш­таль зробив висновок, що «свідома воля — лише ілюзія», а свобо­да волі — «свобода на Іювідку»¹.

Слід зазначити, що було чимало спроб звести причину злочин­ного прояву до одного визначального детермінанту, на зразок соціального конфлікту. Цікаву думку у цьому відношенні висло­вив Ю. М. Антонян, який на підставі багатьох прикладних дослі­джень, у тому числі із застосуванням спеціальних психологічних методик, зробив висновок, що «причиною схильності людей до злочину є їх постійна стурбованість своїм становищем», в основі

¹ Кришталь О. Проект молекули або у що нам вірити у XXI столітті? // Дзеркало тижня. — № 35. - 10.09.2005.

206

Теорія детермінації злочинності

якої лежить «синдром тривожності», що у наиширшому значенні має розумітися як «гостре незадоволення собою, своїм існуван­ням, ставленням до себе, зрештою, своїм становищем у цьому світі»¹. Спостереження справді цікаве, до того ж ґрунтується на пе­реконливих дослідницьких матеріалах. Але спробуємо визначити, чи є «тривожність» новим самостійним елементом у системі пси­хологічного обумовлення поведінки людини, наразі злочинного прояву? Виявляється, що тривожність тісно пов'язана з потребою, є різновидом ставлення до неї, зокрема до нереалізованої потре­би. Цей психологічний стан виникає, коли потреба для людини є актуальною, а можливість її задоволення проблематичною або навіть нездійсненною, що і викликає, як пише сам автор, «нега­тивні переживання та потребу (виділено мною. — Авт.) змінити умови свого існування»². Але потреба — це лише ланка на шляху формування орієнтацій, спрямованості, криміногенної мотивації особи, що за відповідних умов може реалізуватися у мотиві та намірі вчинити злочин. Причиною останнього стане згаданий індивідуально-психологічний комплекс, одним із джерел (не при­чиною) виникнення якого була у ретроспективі згадана потреба, невдоволеність і тривожність з приводу її нереалізації за звичай­них умов.

До цих тверджень слід додати ще кілька міркувань.

Перше. Яке місце за розглянутої конструкції відводиться на рівні злочинності загалом тим біопсихологічним властивостям, ознакам, які не належать прямо до особистіших ознак і є індивіду­альними особливостями, що беруть участь у формуванні мотиву злочину і його реалізації? Чи слід бачити їх місце на загальному рівні злочинності? Досі кримінологи, як правило, не знаходили їм там місця, бо причини злочинності трактувалися виключно як соціальні. Вважаю, що цю позицію слід переглянути. Прояв позна­чених елементів справді відбувається лише на індивідуальному рівні. Але їх наявність на цьому рівні, насамперед межових аномалій психіки, емоційно-вольових відмінностей певного психофізіологічного типу осіб, деяких їх характерологічних ознак,

Антошн Ю. М. Зазнач, праця. — С. 65, 67. ² Там само. — С. 65.

207