- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 9
визначається як об'єктивно необхідний різновид суспільної діяльності, що забезпечує узгодженість спільної праці людей, її цілеспрямованість щодо досягнення суспільної мети та вирішення обумовлених нею завдань. Об'єктивна потреба в управлінні соціальною діяльністю стосується всіх її різновидів, у тому числі й діяльності щодо запобігання та протидії злочинності.
Питання щодо основ управління у сфері боротьби зі злочинністю вперше у кримінології радянських часів були порушені Г. А. Аванесовим ще у 1975 р. У монографії «Криминология. Прогностика. Управление» він відзначив, що у цій сфері складаються управлінські відносини і є потреба у запровадженні в них наукових методів, формуванні управляючих систем. Об'єктом зазначеного управління він вважав саму злочинність, управлінський вплив на яку здійснюється опосередковано через інший об'єкт, яким є органи, що безпосередньо здійснюють боротьбу зі злочинами, тому злочинність — це ніби кінцевий об'єкт управлінського впливу1. Згідно з цим висновком він коротко визначив схему (ієрархію) об'єктів, а також суб'єктів, структуру і завдання управління процесами боротьби зі злочинністю. Висунення управлінського аспекту стосовно боротьби зі злочинністю було актуальним, але мало на той час лише постановчий характер і виглядало як позначення загальної основи для більш детального розгляду окремих управлінських функцій, зокрема прогнозування та планування у системі управління у сфері боротьби зі злочинністю. Очевидно, лише першим наближенням до проблем останнього, як і недостатньою розробкою тоді основ соціального управління загалом, можна пояснити віднесення автором до об'єкта управління суспільне небезпечного феномену злочинності, а не діяльності щодо її обмеження. Злочинність, як зазначалося, за своєю предметною сутністю є проявом кримінальної активності певної частини членів суспільства. Управління спрямовується не щодо цієї активності, а щодо діяльності з протидії їй відповідними правоохоронними та іншими соціальними засобами. Вплив на злочинність, кримінальну активність певних осіб, але не як управління, а у вигляді протидії їй чинить предметна виконавська діяльність, стосовно якої і здійснюється управління.
1 Аваиесов Г. А. Криминология. Прогностика. Управление. — Горький, 1975. — С. 347—354.
366
Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...
У зв'язку з розглядом питання щодо об'єкта управління соціальною діяльністю, яка чинить вплив на злочинність, потрібно визначитися термінологічно стосовно цього впливу. Відомо, що і в науці, особливо у практичній діяльності, та й у законодавстві радянського періоду для позначення цього впливу тривалий час широко застосовувався та й нині ще інколи використовується термін «боротьба», відповідно — «боротьба зі злочинністю». Вживалися, в основному у публіцистичному або політичному аспектах, й інші терміни «реагування на злочинність»: «війна» зі злочинністю, «викорінення», «подолання» злочинності. В останні роки у цьому значенні пропонувалося вживати термін «контроль» за злочинністю. Проте ця пропозиція не мала переконливого кримінологічного обґрунтування1, а в управлінському аспекті зводила управління лише до однієї його функції — контролюючої.
На наш погляд, термін «боротьба» не є вдалим для визначення, тим більше у кримінологічному аспекті, діяльності суспільства щодо реагування на злочинність. З енциклопедичних видань відомо, що термін «боротьба» відображає протиборство (військове, спортивне, політичне), у процесі якого одна зі сторін боротьби стає переможцем, інша — переможеною, а в біології (боротьба за існування) одна — виживає, інша — гине. Цими результатами і закінчується будь-яка боротьба. Нічого подібного згідно із сучасним знанням не можна сказати про злочинність. Навряд чи коли-небудь вона буде повною мірою ліквідована, «викорінена», подолана. Та й функціонально термін «боротьба» не розкриває сутності діяльності, яку суспільство та держава ведуть щодо злочинності, а саме щодо запобігання та протидії останній, спрямовуючи зусилля на скорочення кількості злочинних проявів, зменшення їх суспільної небезпечності та шкідливості наслідків від них. Тому вважаємо, що діяльність, яка є об'єктом управління у сфері, що розглядається, потрібно окреслювати функціями запобігання та протидії злочинності.
1 Один із прихильників вбачати суттєву новизну у терміні «контроль» за злочинністю визнав, що зрештою мова йде про заміну у такий спосіб терміна «боротьба» іншою назвою (Литвак О. М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект). — Авторсф. дис.... д-ра юрид. наук. - X., 2002. - С. 8).
367