Глава 4

ходять за межі наукових гіпотез, які потребують репрезентативного емпірично-експериментального дослідження. Проте не рахуватися з даними про їх присутність у складному механізмі обумовлення людських вчинків, включаючи деякі форми злочинних діянь, також не можна.

З кінця XIX — початку XX ст. у суспільно-гуманітарних науках, у тому числі кримінології, на зміну класичному розумінню людсь­кої поведінки, яке ґрунтувалося на виборі особою останньої згідно з власними інтересами, запанувала позитивістська традиція. Вона у значенні основного методологічного постулату ставить детер­мінованість людської діяльності і людської активності в цілому. При цьому різні детермінанти визначають відмінності цієї актив­ності, у тому числі такий її різновид, яким є злочинна поведінка. Залежно від характеру детермінант, яким надавалося визначальне значення в обумовленні поведінки, позитивізм розвивався за різними напрямами.

Психологічний позитивізм доводить, що людська поведінка, включаючи злочинну, великою мірою формується через закріплен­ня та слідування певним моделям, механізмам, навичкам. Серед ос­танніх чільне місце відводиться феноменам «агресії», «насильст­ва», категоріям психопатології, сексології та сексопатології, а також психологічним утворенням — наприклад, таким поняттям, як «нахил», «властивість», «характерологічна риса», «установка», «спрямованість».

Широкого розвитку, особливо у США, набули різні напрями соціологічного позитивізму. Серед них є такі теорії: «множин­ності факторів поведінки», «соціальної дезорганізації», «групової унормованості», «соціалізації» та неякісного різновиду останньої у формі девіації, соціального відхилення, соціального розчаруван­ня та подальшої реакції на небажані для особи наслідки соціальної «стратифікації» у вигляді злочину. Останній визнається альтерна­тивним засобом досягнення матеріального добробуту, в цілому «порятунку» від нестерпного життя.

Значного поширення, особливо у другій половині XX ст., набули різні течії економічного позитивізму й теорії визначальної ролі еко­номічних факторів в індустріальному та постіндустріальному суспільстві. Економічна модель виходить з того, що будь-які типи

126

Теорія злочинності

поведінки (злочинні або незлочинні) є наслідком реалізації інтересів особи. Для економічного позитивізму ці інтереси — економічні, вони визначаються місцем у системі економіки, у процесі виробництва, отримання економічної вигоди та, значною мірою, — матеріального достатку. Безперечно, практика та її дослідження доводять підставність цих ідей, але, головним чином, не у безпосередній де­термінації злочинів, а на більш високому соціальному рівні обумов-лення і не впливають однаково на усі види злочинної активності.

Потрібно об'єктивно констатувати, що на сьогодні жоден з поглядів на природу вчинення злочинів та злочинності в цілому не може бути визнаний панівним, так само, як і не можна його беза­пеляційно відкинути. Очевидно, що природа феномену злочин­ності та вчинення злочину є різнообумовленою, а їхня детер­мінація багаторівневою, що більш докладно розглядатиметься у наступний главі Курсу.

Перейдемо до визначення поняття злочинності, тобто відобра­ження у ньому об'єктивно-сутнісного, а не природи, походження, ознак та проявів.

Може виникнути питання: чи правомірно та можливо розгля­дати поняття предмета пізнання окремо від його природи? Безу­мовно, поняття і природа предмета пізнання тісно пов'язані. Через природу і походження предмета значною мірою визначається зна­чущість останнього, а це головна складова його поняття. Проте пов'язаність не означає ідентичності. Походження та природа предмета дають відповіді на питання «звідки» та «чому», а понят­тя має відповісти на питання «що являє собою предмет?», «у чому його предметна сутність?». Відомий знавець у галузі системи по­нять К. К. Платонов «ідеал науки» визначав за такою схемою:

• предмет або явище, яке пізнають; ;

• поняття, що відображує його сутність;

• термін, що однозначно відображає це поняття;

• сприйняття терміна; ^;

• відтворення у ньому того самого поняття;

• уявлення (через поняття) значущості того самого предмета або явища¹.

¹ Платонов К. К. О системо психологам. — М., 1972. — С. 16.

127