Глава 2

дичного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка С. А. Тарарухіна «Преступное поведение», яка викликала значний резонанс новим поглядом на ряд важливих кримінологічних проблем.

Проте обсяг кримінологічних досліджень в Інституті держави і права АН УРСР та у вищих навчальних закладах був обмежений, особливо в експериментальній частині. Настійливо відчувалася потреба створення в республіці спеціалізованої кримінологічної науково-дослідної установи. Тут знову проявив ініціативу П. П. Михайленко. За його пропозицією та під його керівництвом Міністерством внутрішніх справ СРСР у 1971 р. була створена Київська науково-дослідна лабораторія (КНДЛ), що підпорядко­вувалася Всесоюзному науково-дослідному інституту (ВИДІ) МВС СРСР. Начальник лабораторії одночасно зайняв посаду пер­шого заступника начальника ВИДІ. З перших днів провідною для КНДЛ стала кримінологічна тематика. До Лабораторії прийшло декілька науковців, які мали досвід кримінологічних досліджень. Серед них доктор юридичних наук Й. А. Гельфанд, кандидати наук А. М. Носенко, О. О. Ковалкін, М. Т. Куц, В. О. Кузнєцов, згодом — С. В. Трофімов. Влітку 1972 р. заступником начальника КНДЛ став і автор Курсу. Проте переважну більшість співробітників Лабораторії становили працівники-практики, які прагнули займа­тися наукою, однак не знали з чого починати. Завдяки вмілій організації праці і навчання, сприятливим умовам для творчості працівники КНДЛ почали швидко нарощувати науковий досвід.

Однак становленню колективу було завдано, здавалося б, непо­правного удару. Наприкінці 1973 р. П. П. Михайленка за необгрун­тованими обвинуваченнями, у тому числі у «націоналістичних викривленнях», було виключено з лав КПРС, звільнено з посад, позбавлено наукових ступенів і звань. Колектив КНДЛ очолив автор Курсу. Це був дуже складний період у житті Лабораторії. На­вчання працівників організації і методам збору й обробки інфор­мації, проведенню досліджень сполучалося з набуттям досвіду опрацювання отриманих результатів. Стало правилом регулярне проведення занять навчально-методичного семінару для співробітників Лабораторії. До проведення занять запрошувалися провідні кримінологи країни Ю. М. Антонян, А. І. Алексєєв,

64

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Ю. Д. Блувштейн, С. В. Бородін, І. І. Карпець, В. М. Кудрявцев, Г. М. Міньковський, О. Б. Сахаров, М. О. Стручков. Заняття про­водились і з нових на той час проблем віктимології, системного аналізу, застосування психологічного тестування, математичних методів, автоматизації збору, обробки й аналізу інформації, у тому числі з використанням ЕОМ. Майже кожне заняття семінару пе­ретворювалося на подію, яка отримувала розголос і поза Лабора­торією, його з власної ініціативи відвідували викладачі КВШ, інших навчальних та наукових установ Києва. За таких умов зро­стали наукові навички працівників Лабораторії, увага до її роботи, прагнення до співпраці.

Як відомча установа Лабораторія спрямувала результати досліджень передусім на вирішення гострих прикладних проблем діяльності органів внутрішніх справ, надання їм науково-методич­ної та консультативної допомоги. Таке спрямування діяльності Лабораторії було помічено і підтримано керівництвом МВС УРСР, насамперед міністром І. X. Головченком. Саме за його безпосередньої участі були рішуче відкинуті спроби охочих ліквідувати КНДЛ як дітище крамольного П. П. Михайленка. Впевненість, що Лабораторія буде існувати і має для цього добрі перспективи, дала змогу залучити до наукової роботи в ній досвідчених дослідників С. А. Тарарухіна, В. Ф. Трегубова, В. М. Смітієнка, В. Л. Чубарева.

Протягом кількох наступних років у Лабораторії на широкій емпіричній базі було проведено ґрунтовні дослідження діяльності громадських формувань із профілактики правопорушень (А. П. Закалюк, О. О. Ковалкін), проблем запобігання злочинності неповнолітніх (С. А. Тарарухін, В. Ф. Трегубов, В. П. Сахно), реци­дивної злочинності (А. М. Носенко, В. І. Попов, В. Л. Пасічник), грабежів, розбоїв, інших майнових злочинів (В. О. Кузнєцов, Б. І. Бараненко, В. І. Грачов), сімейно-побутових злочинів (С. В. Трофімов, М. С. Хруппа, В. В. Петров), дармоїдства (А. П. Закалюк, В. І. Женунтій), бродяжництва (В. І. Грачов) та ін. Після кожного дослідження до МВС України спрямовувалися ґрунтовні аналітичні матеріали, пропозиції, рекомендації. Ряд із них стали предметом розгляду та вжиття конкретних заходів вищими керівними органами УРСР. За матеріалами досліджень були опубліковані монографії А. П. Закалюка «Общественное воз-действие й предупреждение правонарушений» (Київ, 1975), С. А. Тарарухіна (у співавторстві з А. І. Селецьким) «Несовершен-нолетние с отклоняющимся Іюведением» (Київ, 1981), захищено ряд кандидатських дисертацій (О. Г. Кулика, В. П. Сахно, Б. І. Ба-раненка, В. І. Грачова, М. С. Хрупни, В. В. Петрова, В. І. Женунтія та ін.). Як уже відзначалося у сучасній літературі, результати май­же всіх зазначених розроблень, більшість із яких була здійснена вперше в СРСР або в Україні, через існуючі на той час режимні обмеження, на жаль, не були опубліковані у відкритих наукових виданнях та не стали доступними широкому науковому загалу.

Проте КНДЛ зажила авторитету, що стало підставою для Міністерства внутрішніх справ СРСР, щоб уже у 1976 р. збільши­ти ЇЇ штатну чисельність майже вдвічі, а у 1978 р. перетворити Ла­бораторію на Київський Філіал ВИДІ МВС СРСР також зі знач­ним розширенням її структури та штату. Останнє дало змогу роз­горнути нові напрями досліджень. Оскільки одним із них стало всебічне вивчення особи злочинця, до роботи у Філіалі було за­прошено фахівців, які мали спеціальну кваліфікацію з психології (В. О. Андросюк, Л. І. Казмиренко, Л. М. Москалюк), соціології (О. Я. Зирянов), педагогіки (О. П. Северов), психофізіології (О. В. Шаповалов), психіатрії (А. І. Коротенко) та ін. Тим самим було поновлено корисну дослідницьку практику кримінологічних установ 20-х років. Для дослідження проблем боротьби із різними категоріями злочинів до Філіалу з МВС УРСР були переведеш досвідчені аналітики: М. М. Короткий, Л. С. Сміян, В. М. Попович. На роботу у Філіалі відібрано групу молодих практичних працівників, які проявили аналітичні здібності (О. І. Чулкова, А. І. Пясецький, В. І. Осадчий, О. І. Ємець, О. О. Садченко, О. І. Рощенко, В. С. Ковальський та ін.). Вони швидко оволоділи навичками наукової роботи, захистили дисертації і стали керівни­ками кафедр, наукових підрозділів, видавництва юридичної літе­ратури, а О. І. Ємець — помітним державним діячем. У цей час у Філіалі успішно розроблялися проблеми кримінологічного аналізу злочинності (О. О. Ковалкін, О. Г. Кулик), прогнозування та запобігання індивідуальної злочинної поведінки (керівник А. П. Закалюк), боротьби з незаконним обігом наркотичних речо-

66

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

вин (О. О. Ковалкін, М. С. Хруппа, В. Л. Чубарев), створення сис­теми запобігання, рецидивній злочинності (М. М. Короткий), у тому числі через врахування професійних, психологічних та пси­хофізіологічних якостей засуджених при розподілі їх на місця відбування покарання та спрямування останнього на їхню ресо-ціалізацію (А. М. Носенко, В. О. Андросюк, О. В. Шаповалов, О. П. Северов, О. Я. Зирянов та ін.), профілактики групової зло­чинності неповнолітніх (С. А. Тарарухін, О. І. Чулкова, В. П. Сах-но, Л. І. Казмиренко), запобігання майновим злочинам, вчинюва­ним організованими злочинними групами (Б. І. Бараненко, О. І. Пясецький), злочинам, вчинюваним з особливою жор­стокістю (А. П. Закалюк, В. В. Петров, О. В. Шаповалов, Л. М. Москалюк, В. С. Ковальський), антисуспільної поведінки осіб із психічними аномаліями (А. П. Закалюк, А. І. Коротенко, Л. М. Москалюк), протидії злочинам в окремих галузях економіки (В. В. Головач, Л. С. Сміян, В. М. Попович) та ін. Вийшли друком монографії А. П. Закалюка «Прогнозирование й предупреждение индивидуального преступного поведения», О. О. Ковалкіна «Ла­тентная преступность й ее вьіявление органами внутренних дел», В. Л. Чубарева «Опасность лиц, совершающих преступньїе деяния», А. С. Тарарухіна, В. П. Сахно «Предупреждение группо-вой преступности несовершеннолетних». Колектив Філіалу май­же кожен рік готував окремі випуски «Трудов ВНИИ МВД СРСР». У 1981 р. у Москві був виданий збірник наукових праць співробітників Філіалу «Проблеми изучения личности правона-рушителя», в якому висвітлено результати багатьох досліджень колективу із зазначених проблем.

Помітною подією стало проведення у Філіалі наприкінці 1981 р. науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю існування установи. У конференції взяли участь провідні криміно­логи Радянського Союзу 1.1. Карпець, А. І. Долгова, А. І. Алексєєв, Ю. М. Антонян, О. Б. Сахаров, Ю. Д. Блувштейн, Г. М. Міньковсь-кий, відомі українські вчені-криміналісти Ф. Г. Бурчак, Л. В. Ба-грій-Шахматов, І. М. Даньшин, М. Я. Сегай, група керівних працівників МВС УРСР на чолі з міністром І. Д. Гладушем, на­чальник Київської вищої школи МВС В. Ф. Захаров, завідувач відділу союзного журналу «Советское государство й право»

67