- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 5
Іоть спрямовуватися в першу чергу і головним чином запобіжні зусилля, щоб запобігти злочинності та злочинним проявам. Тобто від правильного визначення причиною тих чи інших елементів системи детермінації залежить результативність запобігання злочинності, а це головне завдання кримінології, заради розв'язання якого досліджуються та відпрацьовуються всі теоретичні концепції та прикладні конструкції. Вони мають бути чіткими, зрозумілими, предметними і конструктивними.
Саме через ці підстави не можна погодитися з поглядом, згідно з яким всі детермінанти, незважаючи на їхню різну функціональну роль, отримують назву «фактори» злочинності. Цей погляд до останнього часу розвиває відомий український кримінолог І. М. Даньшин. Він мотивує це прагненням не обмежувати детермінацію лише поняттями причина і умова, а враховувати залежність злочинності і від інших зв'язків (корелятивних, системно-структурних, зв'язків стану). Але у теорії детермінації всі ці елементи і залежності враховуються, їм відводиться певне місце. Однак при цьому кожному елементу визначається його різне функціональне призначення: одна справа — бути причиною явища, а друга — супроводжувати його або у певний, можливо, найменший, спосіб, сприяти йому. До речі, І. М. Даньшин за загальним «фасадом» «фактори» виділяє і причини, і умови, і інші детермінанти. Проте при переході до якісної характеристики детермінантів злочинності він знову називає їх «факторами злочинності», стверджуючи, що зв'язок економічних, соціальних та інших факторів із злочинністю «має причинний характер», що вони «породжують злочинність»1. Якщо слідувати цим визначенням, то не слід займатися спеціальною запобіжною роботою, доки не зміниться економіка, не буде соціальної забезпеченості і т. д., адже вони — «причини злочинності». Це дезорієнтує та обеззброює профілактичну, запобіжну діяльність, яка першочергово має спрямовуватися на дійсні причини злочинності — недоліки формування, виховання суспільної спроможності людини жити у суспільстві за законами права і моралі, контролювати та регулювати свою поведінку навіть у несприятливих економічних, соціальних, політичних умовах.
1 Кримінологія: Загальна та Особлива частини / За ред. І. М. ДаІІьшипа. — С. 57-89.
214
Теорія детермінації злочинності
Український кримінолог О. М. Костенко у 1986 р. запропонував розділити детермінаційно-спричинюючий процес на дві частини: детермінацію і регуляцію, а також увести до нього, у тому числі у кримінології, новий елемент, що позначається категорією «підстава» (рос. — основание), зокрема «підстава злочину». На його думку, поведінка — це наслідок не причини, а «підстави, яка складається із діалектичне пов'язаних причини та відображення». При цьому детермінуючу роль у значенні «матеріальної основи» поведінки (діяльності) він відвів «предметному буттю людини», а свідомості, посилаючись на рефлекторний механізм, залишив функцію відображення (рефлекси) та регулятивну роль1.
Згадана позиція потребує детального теоретичного аналізу змісту та значення багатьох філософських та психологічних категорій, передусім з теорій відображення, детермінації, причинності та ін. Цільове призначення та пов'язаний з ним обсяг Курсу не дають можливості зробити такий аналіз. Зазначимо лише наступне. По-перше, пропозиція О. М. Костенка суперечить загаль-новизначеному розумінню категорії «причина», яка згідно з теорією причинності безпосередньо продукує (породжує) наслідок. Умови буття, «предметна діяльність» без участі свідомості ніякої поведінки безпосередньо не продукують. По-друге, методологічною хибою запропонованої конструкції є по суті відкидання активної ролі свідомості, психологічного процесу сприйняття зовнішньої інформації, у тому числі обумовленої умовами буття, її засвоєння та перероблення згідно з впливом суспільної свідомості, відображенням якої є свідомість особи, а також накопиченого останньою власного досвіду, знань, ціннісних орієнтації тощо, які у сукупності визначають спрямованість особистості та провідну лінію її поведінки. По-третє, спрощено розуміється і сам процес відображення, який у психіці людей, на відміну від тварин, на психофізіологічному рівні відбувається за участю (але не переважно) механізму рефлексії, а на психологічному рівні — усвідомлено чи ні, але за участю свідомості. По-четверте, автор неточно подає позицію Н. Ф. Кузнєцової, яка у причинному обумовленні злочинності роль такого обумовлення нібито відводить лише найближчій
1 Костенко А. Н. Принцип отражеиия в криминологаи. — К., 1986. — С. 12-17.
215