Глава 3 •..,-, '

цивілізаційний розвиток України можливий лише за умов демо­кратичної трансформації та формування громадянського су­спільства, де людина не декларативно, а реально постає найвищою цінністю у всіх сферах, включаючи сферу правопорядку, засоби його забезпечення, запобігання зловживанню владою державними структурами та чиновниками, а з боку громадян — своїми правами і свободами.

Сучасне методологічне забезпечення розвитку кримінологічної науки має спиратися на науково обґрунтовану модель нинішнього суспільно-політичного, економічного та іншого розвитку країни, що закріплена системою юридичних норм, вершину якої складає демократична, державницька, зорієнтована на верховенство права Конституція, а також на систему та методологічне обґрунтування спрямування і розвитку наук про державу і право та загалом суспільних наук. Наведена вихідна методологічна структура за­гальної теорії демократичної трансформації та розвитку українського суспільства має бути розміщена «зверху вниз» щодо цивілізаційного напряму трансформаційних перетворень багатьох суспільних сфер, у тому числі тих, які є предметом вивчення кримінологічної науки, а саме: правопорядок, правоохорона, за­побігання та протидія їх порушенням, насамперед найбільш суспільно небезпечним, якими є злочинні прояви.

Нинішній період в історії України, який повинен бути реально посттоталітарним, висуває на перший план завдання, у тому числі і для кримінології, приділити особливу увагу захисту інтересів, за­гальних прав та свобод людини і громадянина, протидії збережен­ню авторитарних та силових методів вирішення суспільних справ. Методологічною складовою розв'язання цього завдання є подо­лання успадкованого з тоталітарного режиму, нині нерідко маско­ваного, прагнення до вирішення кримінологічних проблем, насам­перед протидії злочинним або іншим антисуспільним проявам, силою карно-адміністративних заходів. Слід усіляко сприяти ро­зумінню необхідності переорієнтації у цьому напрямі на профілак­тично-запобіжну, у тому числі значною мірою — громадську діяльність. Такий підхід, передусім його практична реалізація, особливо у формі народного контролю, громадського осуду, глас­ності, із здобуттям Україною незалежності були з мовчазної згоди

112

Методологія і методи кримінологічної науки

та потурання влади рішуче відкинуті як атавізми компартійного режиму, з чого найбільше задоволення мали чиновники-ко-рупціонери та казнокради. Посилаючись на значне перевантажен­ня розкриттям злочинів та переслідуванням правопорушників фактично згорнули профілактичну роботу й правоохоронні орга­ни, а діяльність громадських інституцій без уваги і спрямування з боку державних структур та без їхньої матеріальної підтримки ста­ла розрізненою та безпомічною.

Методологічне значення має усвідомлення того, що виконання завдань забезпечення правоохорони, правосуддя, правозахисту за нових умов значно ускладнюється проявами олігархічного поєднання влади та капіталу, спробами підкорення правоохорон­ної діяльності та судочинства його інтересам. Найбільшу загрозу становить поширення фактів, а згодом і тенденцій вибіркового за­стосування або безпідставного незастосування кримінально-пра­вових та процесуальних засобів, справжніми мотивами якого є партійно-політична або кланова належність.

Серед настановчих засад кримінологічних досліджень мають знайти відображення сучасні методологічні ідеї та положення що­до взаємодії матеріального та духовного, економічних, соціально-політичних і морально-психологічних цінностей, соціальних та індивідуально-особистісних чинників поведінки і діяльності, включаючи злочинну. При цьому мають вивчатися та враховува­тися надбання та досвід світової кримінології, різних вітчизняних та зарубіжних шкіл і течій. Кримінологія та юридична наука зага­лом повинні значно сприяти тому, щоб серед головних критеріїв цивілізованості та демократичності трансформаційних процесів в Україні чільне місце посіли правові цінності та задоволення людини станом правопорядку і правоохорони, законністю засобів і методів їхнього забезпечення, захищеністю громадян від протиправних по­сягань, перевищення владних повноважень і свавілля з боку держав­них структур.

Слід зробити наголос саме на пріоритетності правових ціннос­тей та їх повну реалізацію, що є постійно діючою домінантою пра­вової держави, а не політичних орієнтацій та інтересів, які мають властивість змінюватися і навіть переорієнтовуватися залежно від внутрішньої або зовнішньої кон'юнктури.

113

Глава З

Викладені методологічні положення мають знаходити своє відображення у визначенні та дослідженні ключових проблем кримінологічної науки та правозастосовчої практики, з якими во­ни вступили у XXI ст. і які концептуально визначатимуть найбільш актуальні напрями наукової та правоохоронної діяль­ності у наступний період.

Першою такою проблемою у Концепції розвитку кримінологіч­ної науки визнається отримання науково обґрунтованого уявлення про стан та динаміку злочинності в Україні, результативність ре­агування системи кримінальної юстиції на злочинні прояви та пов'язані з ними порушення конституційних прав і свобод, законних інтересів громадян. Нинішнє уявлення про згадані явища та про­цеси з огляду на кримінологічні закономірності є досить супереч­ливим. Незважаючи на те, що основні кримінологічні чинники не піддавалися будь-яким радикальним змінам, статистика право­охоронних органів протягом багатьох років засвідчувала стабільну тенденцію скорочення злочинності. Зокрема, відомі кримінологам чинники, які завжди обумовлювали зростання майнової та корис­ливої злочинності, що становить переважну питому вагу злочин­ності загалом, у зазначені роки в Україні мали несприятливі показ­ники та вкрай негативну тенденцію. Але за даними статистики майже всі майнові злочини скорочувалися. За останні 10-20 років небажані зміни відбулися й стосовно деяких детермінантів зло­чинності. Значно скоротилася підтримка держави в освітньо-куль­турному розвитку дітей та молоді, а також спрямованому форму­ванні суспільне доцільних морально-етичних цінностей. Занедба­на система соціальної профілактики та громадського контролю за злочинністю. Не відповідає дійсним потребам стан нагляду за дотриманням законності, насамперед щодо вибіркового застосу­вання кримінально-правових та кримінально-процесуальних за­собів.

Зазначені недоліки та негаразди мали негативно вплинути на стан не лише майнової, а й насильницької та іншої злочинності, сприяти зростанню її показників. Проте, як не дивно, статистика цього не відбивала.

Другою актуальною проблемою для кримінологічного розроб­лення є з'ясування дійсної сутності організованої злочинності, роз-

114

Методологія і методи кримінологічної науки

криття змісту останньої як організованої злочинної діяльності, визначення її реальних розмірів, обумовлюючих чинників, стратегії запобігання та протидії злочинності засобами правоохоронних ор­ганів, передусім їх спеціальними підрозділами по боротьбі з ор­ганізованою злочинністю.

Офіційні статистичні дані створюють уявлення про масштабну активну боротьбу з організованою злочинністю. Щороку реєстру­ють 700-800 організованих злочинних угруповань, 6-7 тис. вчине­них ними злочинів, 3-4 тис. осіб, які вчинили злочини у складі цих угруповань. Значення наведених показників в Україні за пере­рахунком на кількість населення помітно перевищують аналогічні значення інших європейських держав, а деяких — на кілька по­рядків.

Проте результати проведених кримінологічних досліджень що­до структури, динаміки та змісту злочинності організованих угру­повань значно змінюють уявлення щодо стану боротьби з орга­нізованою злочинністю. Простежуються тенденції спрямування протидії не у сферу економіки, а щодо загальнокримінальної злочинності; виявлення у ній організованих форм не найбільш не­безпечних злочинів, а переважно групових крадіжок без дійсних ознак організованості; зарахування до розряду організованих значної кількості малозначних кримінальних проявів. Усупереч світовій практиці серед груп, зарахованих до розряду організова­них, лише 3-3,5 % використовували корупційні зв'язки, що ставить під сумнів віднесення до цього розряду більшості груп, зареєстрованих як організовані.

Основними причинами такого явища, поряд з недоліками зако­нодавства, правоохоронної практики, зацікавленістю лідерів організованих злочинних угрупувань, передусім в економіці, у збереженні зазначеної викривленості та невизначеності, є суттєві недоліки у науковому методологічному забезпеченні боротьби з організованою злочинністю. Наукові дослідження з цієї тематики, як правило, носять описовий характер, не містять критичного аналізу чинного законодавства та існуючої правоохоронної прак­тики, творчого розроблення нових підходів до зазначеної пробле­ми через визначення змістовних ознак організованої злочинної Діяльності, що загалом свідчить про суттєві методологічні прора-

115