- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 8
інформації (ДАСКІ), яка мала містити інформацію про причини й умови злочинності, тенденції їх зміни. Але пропозиції не були підтримані в основному з посиланням на відсутність фінансових можливостей та складність отримати наявну статистичну інформацію від різних відомств. Тому ДАСКІ досі не створено.
Управлінські документи в галузі діяльності щодо запобігання та протидії злочинності, у тому числі плани і програми профілактики останньої періодично приймаються Кабінетом Міністрів та іншими органами державної виконавчої влади. Але з багатьох пунктів їх виконання «паперове», тобто формальне. Майже за 5 років здійснення останньої Програми профілактики злочинності мало що змінилося стосовно рівня запобіжної діяльності і її результатів.
Координація запобіжної роботи дуже слабка. Обласні, міські та районні держадміністрації цією ділянкою роботи займаються не систематично, у різних регіонах по-різному, але в цілому незадовільно. До цієї важливої державної справи немає необхідної уваги, передусім з боку перших керівників органів влади.
Контроль виконання планів і програм профілактики злочинності в основному обмежується поданням інформацій, які навчилися писати, а дійсні результати цієї діяльності, особливо ЇЇ індивідуально-запобіжного напряму, мізерні. Про недостатність правового, передусім законодавчого, забезпечення діяльності щодо запобігання злочинності детально йшлося у § 2 глави. Матеріально-ресурсне забезпечення запобіжної діяльності загалом не відповідає потребам. Таким чином, можна зробити загальний висновок про те, що діяльність щодо запобігання злочинності та злочинним проявам у сучасній Україні належним чином не забезпечується.
Рекомендована література
1. Конституція України — основа реформування суспільства. — X., 1996.
2. Кримінологія. Загальна та Особлива частини: Підруч. / За ред. І. М. Даньшина. - X., 2003.
Теоретические основьі предупреждения преступности. — М., 1977.
Кудрявцев В. Н. Стратегии борьбьі с преступностью. — М., 2003. •<••
Кримінологія: Учеб. / Под ред. Г. А. Аванесова. — 3-є изд. перераб..и
дон. - М., 2005.
364
Глава 9
Теорія управління діяльністю
щодо запобігання та протидії злочинності:
кримінологічні складові
ф 1. Поняття та система управління діяльністю
щодо запобігання та протидії злочинності:
кримінологічні аспекти
Загальновизнано, що діяльність щодо запобігання та протидії злочинності є різновидом соціальної діяльності суспільне корисного спрямування. Віднесення зазначеної діяльності до суспільне корисної, яка відповідає інтересам суспільства, потрібне через те, що не будь-яка соціальна діяльність є суспільне прийнятною і доцільною. Зокрема, злочинна діяльність, яка є проявом кримінальної активності частини членів суспільства, не відповідає інтересам демократичного громадянського суспільства, що ґрунтується на принципах верховенства права, соціальної справедливості, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
З теорії соціальної діяльності відомо, що вона є колективною, здебільшого масовою, масштабною, підпорядкованою виконанню єдиної мети та досягненню спільного результату. Наведені та інші ознаки і властивості соціальної діяльності об'єктивно вимагають ЇЇ певної узгодженості, упорядкованості, управління. Будь-яка сумісна діяльність, тим більше соціальна, завжди має два рівні: безпосередньо виконавська (предметна) діяльність та така, що стоїть ніби над нею і організаційно оптимізує її — управлінська діяльність. Управління соціальною діяльністю отримало назву соціальне управління. Поняття соціального управління зазвичай
365