Глава 4

Рекомендована література

1. Готтфредсон М., Герші Т. Загальна теорія злочину / Переклад з англ. - X., 2002.

2. Даньшин Й. Н. Преступность: понятие й общая характеристика, при­ чини й условия. — К., 1998.

3. Туркевич І. К. Злочинність: Навч. посіб. — К., 1999.

4. Спиридонов Л. Й. Социология преступления. — М., 1978.

5. Курс кримінології: Підруч.: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. — Кн. 1: Загальна частина.— К., 2001.

6. Закалюк А. П. Поняття злочинності: предметна сутність // Юрид. Україна. - 2004. - № 4.

7. Кримінальний кодекс України. Наук.-практ. коментар / За заг. ред. В. П. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-ге вид., перероб. та допов. - X., 2004.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — 3-тє вид., перероб. та допов. — К., 2003.

9. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.

10. Закалюк А. П. Нормативне визначення організованої злочинної діяльності: теоретичне та практичне значення // Боротьба з орга­ нізованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2001. — №4.

11. Зелінський А. Ф., Коржанський М. Й. Корислива злочинна діяль­ ність. - К., 1998.

12. Литвак О. Злочинність, її причини і профілактика. — К., 1997.

13. Бандурка А. М., Давьіденко Л. М. Преступность в Украине: причини й противодействие. — Харьков, 2003.

14. Оболенцев В. Ф. Латентна злочинність: проблеми теорії і практики попередження. — X., 2005.

182

Глава 5 Теорія детермінації злочинності

ф 1. Детермінація та причиність

суспільних процесів та утворень.

Методологічні основи теорії детермінації

злочинних проявів та злочинності

Детермінація злочинності — центральна проблема всього кур­су кримінології. Від її розуміння та розв'язання залежить досяг­нення головної мети кримінології, якою є наукове обґрунтуван­ня рекомендацій щодо запобігання злочинності. Згідно з одним із основних у кримінології принципом відповідності, запобіганню, запобіжному впливові підлягає, насамперед і головним чином, те, що предметне обумовлює злочинні прояви та злочинність зага­лом, визначає її функціонування. Ефективність і результативність запобіжного впливу залежить від предметного його спрямування щодо конкретних обумовлюючих процесів, явищ, умов тощо.

Звідси постає завдання максимально обґрунтовано, точно і предметне визначити ті явища, факти, процеси, умови, від яких за­лежить обумовлення злочинності, насамперед ЇЇ спричинення. При цьому зазначимо, що:

обґрунтовано — це достовірно, на підставі переконливого на­укового знання;

точно — означає визначити саме ті чинники, від яких залежить обумовлення, а не в будь-якому їх комплексі, групі, сукупності, тобто «висвітлити» «конкретну адресу» останніх, до якої мають бути спрямовані запобіжні заходи;

предметне — означає потребу визначити конкретне місце та детермінуючу роль кожного чинника в системі детермінації.

183

Глава 5

Детермінація будь-якого суспільного феномена є складною, ба­гаторівневою, комплексною, зачіпає багато суспільних відносин, процесів, які є предметом багатьох суспільних наук. Тому розв'язання проблеми детермінації, включаючи проблему детермі­нації злочинності, потребує знання основ детермінації суспільних процесів, утворень, суспільної діяльності, які наводять філософія та психологія, а також соціологія та соціальна психологія. Має бу­ти відокремлено та відкинуто все наносне, насамперед ідеологічне і політичне, що значною мірою є кон'юнктурним, а також те, що не доведено науковим знанням.

У гшйзагальнішому значенні поняття детермінації відображає діалектичну суттєву властивість реального буття — загальний зв'язок, взаємозалежність та взаємообумовленість предметів, явищ, процесів. Відповідно до цього детермінація злочинності — це вся сукупність явищ, процесів, фактів, проявів, з якими вона взаємопов'язана та якими вона обумовлена.

Через складність ряду положень теорії детермінації, немож­ливість через високий рівень наукової абстракції перевірити їх емпіричним шляхом, багато питань пізнання та розуміння де­термінації суспільних процесів та утворень ще не утвердилися в науці, не отримали надійної і точної інтерпретації у галузевих на­уках, зокрема в кримінології. Тому інколи через незнання або складність пізнання пропонуються спрощені підходи, ігноруються вимоги точності та предметності. Прикладом такого підходу є зве­дення системи і механізму детермінації до комплексу факторів без точного та предметного визначення їхніх складових та функціо­нальної детермінуючої ролі останніх.

Завданням сучасної кримінології є не лише визначення і подан­ня теоретичних положень процесу детермінації злочинів і злочин­ності, а й оптимальне розкриття застосування цих положень у практичній діяльності, насамперед у діяльності щодо аналізу зло­чинності та організації запобігання її проявам.

Перейдемо далі безпосередньо до матеріалу § 1 глави. Почнемо з розгляду основних положень і термінів загальної теорії детермі­нації, які становлять методологічну основу й теорії детермінації злочинності.

184

Теорія детермінації злочинності

Насамперед зазначимо, що термін детермінація походить від латинського сіеїегтїпіо, який перекладається як «визначаю». Про­блемою визначення природи та механізму суспільних процесів, форм суспільної активності, в тому числі злочинності, як вже зазначалося у попередніх главах, люди цікавилися з давніх-давен, починаючи з античних філософів. Детермінація злочинності (інша назва — кримінологічна детермінація) є різновидом суспільної де­термінації. На неї поширюються всі основні закономірності остан­ньої, яка в свою чергу може розглядатися в рамках ще більш за­гальної системи — детермінації подій та явищ природи і суспільства. Разом з тим, детермінація загалом є різновидом універсального зв'язку у світі, який проявляється у діалектичних формах взаємозалежності та взаємодії.

Взаємозв'язки подій та явищ досить різноманітні. За різними критеріями вони поділяються на: 1) внутрішні та зовнішні; 2) без­посередні та опосередковані; 3) прямі та зворотні; 4) стійкі та не­стійкі; 5) суттєві та несуттєві; 6) необхідні та випадкові; 7) сильні та слабкі; 8) жорсткі (однозначні) та нежорсткі (багатозначні) та ін. Серед багатьох критеріїв поділу згаданої взаємодії виділяють також спрямовану і неспрямовану. За иеспрямованої взаємодії енергія та інформація передається один одному кожним з об'єктів взаємодії. Спрямована взаємодія має лише односторонній напрям: від одного об'єкта до другого. З такою взаємодією не треба плута­ти передачу або інший вияв інформації (сигналу) об'єкта, який її отримав, у тому числі об'єкта, який її передав, бо це вже інший процес, інша взаємодія.

Однією з форм спрямованої взаємодії є кореляція, коли зміни стану одного об'єкта супроводжуються змінами стану іншого об'єкта. Корелятивні зв'язки не пояснюють природу, походження змін, а лише показують, що зміни обох об'єктів відбуваються одно­часно, за однакових умов, тобто мають корелятивний зв'язок. На­ведемо поширений приклад кореляції: збіг сходу сонця, настання світового дня та прокидання людини від сну. Останнє відбувається не тому, що настав день, а за біологічними ритмами людини, яка живе і працює за нормальних умов. Зокрема у тих людей, які пра­цюють або діють у нічний час, формується інший біоритм, через який вони з настанням дня ідуть до сну. Нині виведені матема-

185