Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
309 к. курс сучасної Української кримінології 1 кн.doc
Скачиваний:
280
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
12.39 Mб
Скачать

Глава 7

критичні зауваження щодо неправильного розуміння цього проце­су, у тому числі через неточне використання термінології теорії де­термінації, детально викладені у главі 5. Проте, у зв'язку з тим, що окремими кримінологами визначення причин конкретного злочи­ну пов'язується із «проникненням» до механізму злочинного вчинку, вважаємо за доцільне повернутися до цього питання у цій главі та розглянути його у ракурсі цього механізму.

Чим обумовлені, на наш погляд, звертання до механізму злочинного прояву прихильників бачення безпосередньою причи­ною вчинення злочину взаємодії середовищних та особистісних елементів процесу його детермінації? По-перше, тим, що цей механізм дійсно розкриває зв'язки та взаємодію згаданих елемен­тів у процесі формування криміногенних мотивів та рішення вчинити злочин, його реалізації. По-друге, очевидно, бажанням окреслити свою позицію у цьому питанні згідно з тим, як її обґрун­товували та визначали провідні вітчизняні кримінологи, «сперти­ся» на їх авторитет. По-третє, вільним ставленням до теорій детермінації та спричинення суспільних явищ і феноменів, пере­дусім до термінології цих теорій, зокрема до понять «причина», «умова», «спричинення», «обумовлений» тощо.

Розглянемо ці міркування по порядку.

1. Слід розуміти, що у механізмі злочинного прояву зв'язки та взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників його детермінації роз­глядаються не у гнесеологічно-казуальному аспекті, а у структур­но-процедурному. Тобто розгляд механізму злочинного прояву має відповідати не на питання: чому, якого змісту та з яких саме джерел виникає антисуспільна спрямованість, криміногенна мотивація та, зрештою, мотив певного змісту і рішення вчинити злочин. Він (механізм) має розкрити процес (порядок) їх виник­нення, формування та реалізацію, «технологію» останнього. Інши­ми словами, механізм злочинного прояву дає уявлення не про те, чому, з якої причини та за яких умов вчиняється злочин, а яким чином, у якому порядку відбувається цей процес. Першою та найбільш визначальною ланкою щодо розуміння взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників є психологічний механізм інтеріоризації, у процесі та в результаті якого «зовнішні за своєю формою процеси із зовнішніми речовими предметами перетворю-

280

Умови та механізм злочинного прояву

ються у процеси, що відбуваються у сфері розуму, свідомості, при цьому вони піддаються специфічній трансформації — узагальню­ються, вербалізуються, скорочуються та, головне, стають здатни­ми для подальшого розвитку»1. Тому не варто у механізмі злочин­ного вчинку шукати та визначати причину вчинення останнього. На це відповідає теорія детермінації та вивчення практики її реалізації.

2. Далі щодо дотримання у цьому питанні позиції видатних ав­торитетів у кримінології. У разі розгляду питання про причини конкретного злочинного прояву, у тому числі у контексті їх зв'яз­ку та обґрунтування у механізмі цього прояву, часто посилаються на В. М. Кудрявцева, який перший у вітчизняній кримінології роз­глянув структуру та спричинення індивідуальної злочинної по­ведінки (у нашому контексті — злочинного прояву). Він писав, що до цього акту ведуть дві лінії взаємодіючих причинних зв'язків:

а) особливості особи суб'єкта;

б) конкретна життєва ситуація, в якій він знаходиться.

При цьому звично відмічається, що ці дві лінії зв'язків вплива­ють на злочинне діяння у тісній взаємодії та в кожному випадку їх значення у детермінації неоднакове щодо вирішальності тої чи іншої лінії впливу2.

Розглянемо уважно цю конструкцію, у тому числі терміно­логічне визначення елементів, що її утворюють. Відмітимо, у пер­шу чергу, що йдеться не про причини індивідуального злочинного прояву, а про дві лінії «причинних зв'язків», у яких, як відомо, без­посередньою причиною вчинку є лише причина останньої ланки спричинення, а не причини всіх інших, більш віддалених ланок де­терміністичного зв'язку. Зазначимо далі, що загальні лінії причин­них зв'язків «ведуть» до вчинення злочину, але не вказано з якою функціональною роллю, зокрема не наведено, що вони виконують роль його причин. Наступне, що слід відмітити: у цьому процесі відбувається взаємодія зазначених ліній, яка «впливає» на злочинне діяння, а не обумовлює, а тим більше спричинює його. І останнє: значення цих ліній, у тому числі їх визначальна роль у різних випадках є неоднаковою, але не у спричиненні злочинного вчинку, а у його «детермінації». Думається на підставі наведеного аналізу стає очевидним, що у конструкції структури злочинного вчинку, визначеній В. М. Кудрявцевим, зовсім не йдеться про його причину, тим більше безпосередню, про те, що такою причиною є будь-який з названих елементів дозлочинної взаємодії у процесі детермінації, у тому числі соціальне середовище, включаючи мікросередовище, або конкретна життєва ситуація, або їх взаємодія з особливостями особи, яка вчиняє злочин. До таких самих висновків приводить аналіз конструкцій спричинення злочинного вчинку, запропонованих іншими авторами. Посилання на них у намаганні довести спричинюючу роль зовнішніх чин­ників чи їх взаємодії з особистісними чинниками по відношенню до злочинного прояву обумовлено, на наш погляд, двома причина­ми: 1) відшукати будь що «авторитетне» підтвердження своїй не дуже обґрунтованій позиції; 2) незнанням або неточним викорис­танням термінології теорії детермінації та причинності, на що вже не раз зверталася увага у Курсі.

На підтвердження своєї позиції (вона докладно викладена у главах 5 та 6 Курсу та не потребує повторення) пошлемося лише на провідного авторитета у кримінологічних теоріях особи та де­термінації злочинності та злочинного прояву Ю. М. Антоняна. У своїй останній монографії він пише: «Ніякі причини та інші об­ставини, що впливають на злочинну поведінку, зовнішні, об'єктивні або внутрішні, суб'єктивні не здатні спричинити таку поведінку, якщо вони не преломлюються через психологію індивіда... Вона (індивідуальна злочинна поведінка. — Авт.) реалі­зується через антисуспільні уявлення та установки, які є у людей, відповідні їм ціннісні орієнтації, що домінують у їхній психології моральних прогалин... Щодо зовнішніх впливів, то їх людина сприймає («зустрічає») з усім тим, що їй дано від природи, і з тим, що вона встигла засвоїти, набути зі свого життєвого досвіду»1. У цьому висновку повною мірою підтверджена точка зору щодо індивідуально-психологічного характеру безпосередньої причини злочинного прояву. Слід лише застерегти від спрощеного розу-

1 Аптонян Ю. М. Кримипологая. Избрапиьіе лскции. — С. 103-106.

282

Умови та механізм злочинного прояву

міння наведеного, як такого, що наділяє психічний комплекс лю­дини винятковою та самодостатньою спричинюючою роллю відповідно до злочинного прояву. Детерміністичний розгляд психічного, — писав видатний психолог сучасності Л. С. Виготсь-кий, — виключає надання мисленню магічної сили «визначити по­ведінку людини однією власною системою»1. Безсумнівна роль у процесі психічної детермінації належить зовнішній діяльності, яка є основою психічного відображення та трансформації у моти­вацію, про що детально йтиметься далі.

Структура механізму злочинного прояву включає три стадії (ланки): 1) формування криміногенної орієнтації та мотивації; 2) опредмечування мотиву злочинного прояву через намір та рі­шення вчинити злочин; 3) реалізація злочинного наміру та настан­ня суспільне небезпечних наслідків. Іноді другу стадію механізму звужують до планування злочинних дій2.

До першої стадії (ланки) мають бути включені елементи, що визначають процес формування криміногенної орієнтації та моти­вації, набуття останньою кримінального змісту. При цьому слід розуміти, що властивість криміногенності та кримінальності ви­никає у мотивації не відразу, не автоматично на ґрунті анти-суспільної спрямованості особистості. Криміногенна властивість та її міра розвиваються поступово, стосуються, як правило, не всіх, а окремих умов життєдіяльності суспільства, окремих способів та засобів задоволення у них своїх потреб. Особа проходить етап ви­бору, орієнтації щодо предметів задоволення цих потреб, можли­вості легальних засобів щодо цього та за відсутності останніх — орієнтації на використання протиправних, злочинних форм і засобів. Кримінальна мотивація таким чином стає результатом поглиблення антисуспільної спрямованості, набуття нею більшої виразності, інтенсивності, стійкості і, за певних умов, криміноген­ної орієнтації та суспільної небезпечності. Ці зміни щодо криміно­генної властивості відбуваються під впливом негативних умов середовища, частіше безпосереднього, а також відповідного

Вькотский Л. С. Избрамньїс мсихологическис нроизведешія. — М., 1956. — С. 54. Курс совстской кримимологии. Предмет. Мстододогия. Преступпость й ес причини. Прс-стугшик. - С. 360.

283

Глава 7 •••>!• -••• ••?>(••• X

сприйняття особою останніх та деформації особистості, їх тісної взаємодії. Згадані негативні умови особистісно-середовищної взаємодії становлять складову першої стадії (ланки) механізму злочинного прояві/, що обумовлюють формування криміногенної орієнтації та кримінальної мотивації.

Друга стадія (ланка) механізму злочинного прояву характе­ризується тим, що процес орієнтації у кримінально-потенційно­му напрямі закінчується, криміногенна мотивація опредме-чується та конкретизується. Це відбувається через пов'язування криміногенної мотивації та її складового кримінального мотиву, наприклад, корисливого, з конкретним предметом його задово­лення, приміром, коштами підприємства. На цій стадії розгор­тання механізму злочинного прояву особа-носій криміногенного мотиву визначає конкретні цілі та спосіб свого вчинку або діяль­ності (приміром привласнення коштів), а також місце, час, засо­би їх вчинення. Тобто кримінальна мотивація знаходить вираз у мотиві конкретного злочину і в частині останнього мотиваційно-детермінаційну роль надалі реалізує сам мотив. Друга стадія ме­ханізму та криміногенна мотивація щодо цього завершується прийняттям рішення про вчинення злочинного прояву за певних умов. Відповідно до них особа визначає для себе та своїх спільників більш-менш розгорнутий план (схему) здійснення злочинного прояву. Звичайно, у разі планування злочинної діяльності, планом охоплюється значно більше дій, операцій, вчинків щодо її підготовлення, створення необхідних умов, добо­ру засобів, спільників, усунення перешкод і забезпечення зага­лом її здійснення. Таким чином, і на цій стадії механізму злочин­ного прояву належне місце у забезпеченні здійснення її функцій, принаймні більшості з них, займають умови навколишнього середовища, умови, які визначають можливості особи реалізува­ти мотиви і які вона бере до уваги, опрацьовуючи план реалізації своїх дій.

Третя стадія (ланка) механізму злочинного прояву — це безпо­середнє вчинення злочину. Воно охоплює як злочинні дії (бездіяльність) суб'єкта, так і настання злочинних наслідків. Зовні тут злочинний прояв збігається зі злочинним діянням. Але лише зовні. Останнє — акт діяльності лише особи. Реалізація зло-

284

Умови та механізм злочинного прояву

чинного наміру здійснюється не лише через діяльшснии акт осо­би. У його реалізації активна роль (сприяюча або перешкоджаю­ча, стримуюча) належить умовам середовища, в якому реалізується злочинний намір. Більшість умов та залежностей від середовища особа враховує, плануючи та безпосередньо здійсню­ючи задумане. Проте не все можна передбачити, тим більше його динаміку, залежності, корегування. Тому у ряді випадків, реалізу-ючи злочинний намір, особа ніби стикається з умовами і обставинами, які не були передбачені. Залежно від них та присто­совуючись до них, особа змінює плановану схему, а інколи й відмовляється від реалізації наміру, принаймні за цих конкретних умов. Таким чином, і на цій стадії умовам середовища належить помітна роль.

Загалом соціальна активність та діяльність здійснюються у взаємодії людини з іншими людьми, із зовнішнім середовищем. Намір вчинити злочинний прояв формується особою, її особистістю та здійснюється за тісної взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників. Механізм злочинного прояву фактично поєднує особистість та зовнішнє середовище і тому є потреба в аналізі їх взаємодії. У межах цього аналізу, зокрема під час розгляду у § 3 умов реалізації злочин­ного наміру, буде детальніше висвітлена роль взаємодії особи і сере­довища в детермінаційному процесі.

Розглянуті структура механізму злочинного прояву та функ­ціональні ролі окремих її ланок (або стадій) дають лише загальне уявлення про нього. Насправді він має багато варіантів щодо наяв­ності та складу елементів кожної стадії, їх повноти, специфічного змісту, чим обумовлюється множинність механізму злочинного прояву. Його багатоваріантність, міра розгорнутості, повноти елементів тощо, обумовлюються особливостями різних видів злочинів, насамперед їх мотивації та форми вини, варіантів розгортання злочинної діяльності, її організованості. Зрештою ме­ханізм будь-якого людського прояву, злочинний — не виняток, визначається передусім особливостями особи та її особистості. То­му можна погодитися з тим, що у кінцевому підсумку механізм конкретного злочинного прояву є так само індивідуальним, як і особистість особи злочинця. Висловлена думка, що аналогічно типології особистості, зокрема особистості злочинця, можлива за

285

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]