- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 4
ності, чинників її кримінального різновиду та їхнього вияву на індивідуальному рівні. На сучасному методологічному рівні мають бути розглянуті ознаки та визначення особи, яка вчиняє злочин, роль особистісних та інших індивідуальних чинників злочинних проявів, проблеми удосконалення прогнозування та запобігання обумовлюючого впливу цих чинників. Про все це — у наступних главах Курсу.
<£ 2. Прояви злочинності: злочинний вчинок і злочинна діяльність
У запропонованому визначенні злочинності принципово методологічним є визначення, що вона становить прояв людської діяльнісної активності. Зазвичай цей прояв у кримінологічній літературі характеризують термінами «вчинення злочину» або «злочинна поведінка». Однак це неточно. Поведінка — лише один ракурс зовнішньої, здебільшого нормативної оцінки проявів людської активності. Щоб досконало розібратися у цьому питанні, звернемося до науки психології, зокрема до її галузі «психологія особи», до якої належать категорії: «людська активність», «діяльність», «поведінка особи» тощо.
Активність людини, як і загалом активність живих істот, — один із головних і необхідних виявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення своїх потреб. У тварин активність є виявом інстинктивних біологічних потреб організму. У механізмі активності людини також присутні біологічні, точніше біопсихологічні потреби, але змістовно активність визначається (на відміну від тварин) за участю свідомості у широкому розумінні останньої (не плутати з усвідомленням). Про активність людини здебільшого свідчать ЇЇ діяльнісні форми, тобто такі, що реалізуються через дії у зовнішньому середовищі. Проте активність може бути і внутрішньою, зокрема такою, як розумова, більша частина пізнавальної. Активність може мати одиничний (одноелементний) вияв. Тут одній дії відповідає один наслідок. Таким є вчинок. На відміну від нього частіше активність людини проявляється через діяльність. Вона відрізняється передусім тим, що є системою пов'язаних між собою єдиною потребою, мотивом і послідовністю дій, вчинків, а також менш об'ємних діяльностей.
140
Теорія злочинності
Кожен із перелічених проявів має свій предмет, мотив та мету. Але у сукупності — це друга визначальна ознака діяльності — всі її елементи (складові) спрямовані на реалізацію єдиної потреби та кінцевої мети1. Проте діяльність — це не просто сума навіть системно пов'язаних дійових проявів. Актуалізація, тобто приведення у дію механізму свідомості, яка за умов діяльності досягає своєї вищої форми — усвідомлення, обумовлює більш досконалий механізм активності, який полягає у тому, що діяльність програмується, спрямовується, свідомість бере її здійснення наче «під контроль». Це третя риса діяльності, яка наповнює її, на відміну від вчинку, новим, більш складним розумовим змістом. Але це ще не все. Суттєва (четверта) риса діяльності — її специфічне послідовне цілеутворення, що раціонально розгортається залежно від поступу діяльності, умов її здійснення і може включати, і це треба окремо зазначити, пристосування до цих умов, а у разі потреби і можливості — зміну останніх аж до досягнення кінцевої мети, яка полягає у зміні суспільних умов і відносин в інтересах суб'єкта діяльності. Звичайно, перелічені риси діяльності, зокрема наявність четвертої риси, мають місце не в усіх її формах.
У зв'язку з цим слід розрізняти дві форми діяльності: елементарно організовану або здійснювану без спеціальної організації та складно або спеціально організовану, яка включає пристосування до умов здійснення, їхню можливу зміну з метою сприяння або й забезпечення досягнення діяльністю своєї кінцевої мети. Це вища форма організації діяльності. У цьому значенні вона є організованою діяльністю.
Діяльність, крім внутрішньої та зовнішньої, про яку зазначалося, також поділяють на: індивідуальну, колективну (у тому числі спільну, групову) і масову; діяльність, яка передує одному вчинку або багатьом діям; короткочасну, тривалу і постійну. Зовнішня діяльність, яка має характер суспільного спілкування, підко-рюється нормам людського буття, — це унормована діяльність. Різновидом останньої є діяльність, унормована правом. Звідси розрізняють правомірну та протиправну, у тому числі злочинну діяльність.
1 ЛеонтьевА. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975. — С. 82-123.
141