Глава 4

По-перше, в основу розуміння сутності злочинної діяльності має бути покладено загальнометодологічне положення про те, що вона є специфічним різновидом людської діяльності, діяльнісного прояву людської активності у суспільстві, зокрема кримінальної активності; з урахуванням цього положення уявлення про неї має ґрунтуватися на загальнофілософському визначенні людської діяльності як специфічно-людського способу ставлення до світу, процесу перетворення останнього людиною згідно з суспільними та її особистими потребами та інтересами¹.

По-друге, слід враховувати, що злочинна діяльність належить до суспільне неприйнятних, суспільне небезпечних, загалом, як називають, деструктивних різновидів людської діяльності, що на­разі проявляється у специфічній актуалізації потреб, формуванні криміногенних мотивів, у відповідному цілеутворенні і, особливо, у виборі й оцінці засобів і способів реалізації мотиву та досягнен­ня мети², підкреслимо — заборонених кримінальним законом.

По-третє, як зазначалося вище, злочинна діяльність, незалежно від її деструктивності, складається та розвивається за загаль-нопсихологічним механізмом. Згідно з останнім будь-яка людська діяльність — це система пов'язаних між собою мотивованих, оп-редмечених та цілеспрямованих дій, вчинків, менш об'ємних діяльностей, об'єднаних через обумовлення загальним (генераль­ним) мотивом³, спрямування на реалізацію єдиної потреби та кінцевої мети⁴. За умов усвідомлення діяльності, яке щодо її зло­чинного різновиду визначається його умисною формою, психо­логічний механізм останнього стає більш досконалим. Він вияв­ляється у програмуванні, свідомому спрямуванні, здійсненні діяльності під контролем свідомості, поступовому та послідовно­му розширенні сфери цілеутворення згідно з раціональним роз­гортаннями відповідно до умов здійснення, у тому числі як вищої форми прояву діяльності — у пристосуванні до цих умов, за мож­ливістю їх підкоренні і зміні в інтересах реалізації генерального

¹ Фшософский словарь / Под ред. Й. Т. Фролова. — Изд. 5-е. — М., 1987. — С. 118.

² Саячепко А. В. Мотив і мотивація злочину. — К., 2002. - С. 55.

³ Ломов Б. Ф. Методологические й теоретичсские проблеми психологии. — М., 1984. — С. 209.

⁴ ЛеонтьевА. Н. Зазнач, праця. — С. 82-107.

150

Теорія злочинності

мотиву та визначальної мети. Зазначений психологічний механізм має місце і за умисної злочинної діяльності, у тому числі він вклю­чає засоби і способи її розгортання, пристосування до умов здійснення, підкорення і зміну останніх.

По-четверте, для розуміння сутності та предметної змістовності злочинної діяльності важливе значення має методологічне поло­ження науки психології про те, що розрізнення окремих видів людської діяльності має відбуватися за їх предметом¹. Предмет­ність злочинної діяльності тісно пов'язана з поняттям суспільної небезпечності злочину, тобто вона, як і вчинення злочину взагалі, полягає у заподіянні шкоди суспільним відносинам, які охороня­ються кримінальним законом, або містить реальну можливість за­подіяння такої шкоди. Таким чином, предметність злочинної діяльності полягає у вчиненні суспільне небезпечного діяння, яке Кримінальним кодексом України визнано злочином. Яким би не був різновид цієї діяльності, вона набуває злочинної предметності, якщо її проміжний або кінцевий результат оцінюється криміналь­ним законом як злочин. Іншими словами, злочинна діяльність і злочин (кримінально-правова оцінка її результату) розрізняються не предметною сутністю (вона у них однакова), а формою вчинен­ня злочину. Відомо, що Кримінальний кодекс України (ст. 11) розрізняє види суспільне небезпечних діянь, які визнаються злочином, і поділяє їх на дії та бездіяльність. Вчинення злочину є виявом людської активності, яка знає дві основні форми прояву: вчинок як одиничний, одноелементний її вияв та діяльність як система пов'язаних між собою вчинків, діянь, менш об'ємних діяльностей. Кримінальний кодекс України поділ злочинів залеж­но від форми прояву злочинної активності (вчинення злочину) не передбачає. Ця позиція певною мірою зрозуміла, адже Кодекс визначає, насамперед, склади злочинів та відповідальність за них, підстави та умови її застосування, у тому числі одиничність чи множинність злочинів, а серед обставин, які обтяжують покаран­ня, вчинення злочину повторно та рецидив злочину. В усіх випад­ках, коли йдеться про множинність злочинів, не відрізняється їх форма, зокрема не виділяється більш суспільне небезпечна форма злочинної діяльності. Тенденцію зростання суспільної небезпеч­ності злочинності за рахунок поширення злочинної діяльності виявила правоохоронна та судова практика. Ці процеси знайшли відображення й у Кримінальному кодексі України 2001 р., у наступних змінах та науково-практичних коментарях до нього. Проте визначення у Кодексі різних форм суспільне небезпечного діяння, яке визнається злочином, доки ще не відбулося.

По-п'яте, наведене засвідчує, що визначення сутності злочин­ної діяльності залежить від розуміння основних форм вияву кримінальної активності, а у кримінально-правовому значенні — двох форм вияву злочинного діяння, зміст якого становить основу поняття злочину (ст. 11 КК України). Таким чином, поняття зло­чинної діяльності, її нормативно-правові ознаки мають бути визначені передусім у кримінальному праві та кримінальному законодавстві. Це поняття повинно стати базовим для інших наук кримінально-правового циклу, які використовують категорію «злочинна діяльність» і визначають власні поняття щодо неї згідно з предметом кожної з таких наук. Останні мають відповіда­ти концептуально-методологічним засадам кримінально-правово­го поняття злочинної діяльності. Однак через відсутність останнь­ого поняття злочинної діяльності, що опрацьовуються в інших науках кримінально-правового циклу, часто не відповідають зазначеним базовим концептуально-методологічним засадам кримінально-правового визначення злочинної діяльності.

За останні десятиріччя до визначення сутності та поняття зло­чинної діяльності зверталися багато вчених-криміналістів, у тому числі українських. Одні з них розуміють злочинну діяльності як систему об'єднаних загальними мотивами і цілями дій, спрямова­них на підготовку, планування, здійснення, маскування та про­тидію викриттю цієї діяльності¹. Деякі вважають предметом пізнання останньої уявлення про неї як про певну систему вчинен­ня злочину². Інші вбачають у такому підході ототожнення злочинної діяльності із злочинним діянням, що, на їхню думку, було при­таманне позиції ще Н. С. Таганцева¹. Вони вважають, що «зло­чин — це одиничне явище, злочинність — загальне, а злочинна діяльність — прояв і відбиток соціальної сутності злочинів і зло­чинності як елемента життєдіяльності суспільства»². При цьому поняття злочину обмежується його одиничним проявом, яким є злочинний вчинок, не береться до уваги сучасне кримінально-пра­вове розуміння злочину як оцінки, яку дає Кримінальний кодекс суспільне небезпечному діянню за його певних ознак, визначених у Кодексі, незалежно від того, в якій формі воно проявляється: одиничного, одноелементного злочинного вчинку або як системи діянь у вигляді злочинної діяльності, результат якої також кваліфікується як злочин, передбачений кримінальним законом. Розуміння ж злочинної діяльності як «соціального явища і чинни­ка життєдіяльності суспільства»³ є не предметним її визначенням, що має належати конкретній науці, наразі криміналістиці, а оцінкою у загальнофілософський спосіб, на рівні суспільної науки в цілому, де злочинна діяльність розглядається як різновид суспільної діяльності через ознаки і характеристики останньої.

До поняття діяльності зверталися й фахівці у галузі теорії опе-ративно-розшукової діяльності⁴, а також дехто з кримінологів. Багато років визначенням поняття «злочинна діяльність» займав­ся А. Ф. Зелінський, який, вважаючи, що остання полягає у здійсненні низки підготовчих дій до вчинення злочину, одним із перших дійшов висновку про можливість злочинної діяльності і в разі наявності одного злочину, якщо вона підготовлена декількома діями⁵. Пізніше разом з М. Й. Коржанським вони визначили корисливу злочинну діяльність більш широко — як систему перед­бачених кримінальним законом суспільне небезпечних діянь і тісно пов'язаних з ними дій, психологічно детермінованих загаль-

¹ Тагапцев Н. С. Русскос уголовное право: Лекции. Часть обіцая: В 2 т. — М., 1994. — Т. 1. — С. 265.

² Карпов Н. С., Євдокимепко С. В. Злочинна діяльність/ За рсд. В. П. Бахіна. — К., 2001. — С. 10.

³ Там само. — С. 16.

¹ Погорецький М. Поняття «діяльність» та його значення для теорії оперативпо-розшукової діяльності // Вісп. Акад. правових наук України. — 2004. — № 5. — С. 216. ³ Зелинский А. Ф. Осознаваемос й пеосозпавасмое в престушгом поведений. — Харьков, 1986. - С. 125.

153