Глава 4

тупій та їхніх рішень, зростання злочинності, передусім її органі­зованих форм, корупційних зв'язків, прагнення криміналісту до підкорення влади.

Злочини, що стали латентними, відрізняються від інших та між собою причинами та механізмами набуття латентності. Існує досить поширена думка про те, що латентність є ознакою злочин­ності в цілому, що латентність та процес латентизації, тобто на­буття злочинністю властивості латентності, характерні тією чи іншою мірою усім видам злочинів, оскільки переважна більшість осіб, які вчиняють злочини, прагнуть залишитися невикритими, невідомими для офіційної системи кримінальної юстиції. З іншо­го боку, є противники використання самого терміна «латент­ність», який, мовляв, є штучним утворенням науковців-криміно-логів і до поняття «латентна злочинність» нічого не додає, особ­ливо у сфері практичної діяльності. З цим не можна погодитися, оскільки доведено, що латентні злочини мають різні причини та механізми набуття ознаки латентності, а звідси передбачаються різні форми і засоби скорочення латентної злочинності, насампе­ред через гальмування процесів набуття злочинами ознаки латентності.

Безумовно, треба визнати, що завданням правоохоронної систе­ми є не лише протидія злочинності (в цьому ніхто не сумні­вається), а й наполеглива діяльність зі скорочення латентності ос­танньої, на що доки у практичній діяльності увага майже не звер­тається.

Пропонується кілька варіантів поділів латентної злочинності. За одним з них її поділяють на природну, штучну та межову. При цьому природною латентністю називають сукупність вчинених злочинів, про які не відомо правоохоронним органам, що здійсню­ють їхню реєстрацію. До штучної латентної злочинності при тако­му поділі відносять злочини, про вчинення яких стало відомо пра­воохоронним органам, але вони з різних причин не беруть їх на облік. Межовою латентністю називають сукупність тих злочинів, вчинення яких не відомо потерпілому, або факт їхнього вчинення не сприймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин. За­пропонований варіант поділу, на нашу думку, не охоплює всі мож­ливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі

178

Теорія злочинності

із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв виділення.

Тому пропонуємо інший варіант поділу латентних злочинів залежно від причин і механізмів їхньої латентизації. Він реалізова­ний у Програмі вивчення причин латентності злочинів та розроб­ки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю. Програма затверджена прем'єр-міністром України 01.12.1998 р. та реалізована у правоохоронних органах і наукових установах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з названих підстав (причини і механізми набуття латентності) поділяються на шість основних груп.

1. Злочинні прояви, які з низки причин (вчинення з необереж­ ності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприйма­ ються як передбачені Кримінальним кодексом України кримі­ нальне карані діяння.

2. Злочини, про які потерпілі з різних мотивів не повідомляють компетентним органам.

3. Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб'єкта, заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (пося­ гання на державні, загальносуспільні об'єкти та відносини).

4. Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних за­ ходів щодо нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлен­ ня про злочини не надходять до правоохоронних органів. Дуже ча­ сто такі злочини вчиняються у тіньових сферах економіки, у по­ даткових відносинах, у процесі незаконного обігу наркотиків, у корумпованих ланках апарату управління. Вони спостерігаються і серед злочинів так званого загальнокримінального (неекономічно­ го та управлінського) характеру, які вчиняють організовані злочинні групи (вбивства, захоплення заручників, шантажування, вимагання, шахрайство тощо).

5. Злочини, інформація про які відома правоохоронним органам, але вони (помилково або свідомо) не оцінені ними у вста­ новленому кримінально-процесуальному порядку як кримінальні карані діяння та залишені поза обліком. Це так звані «приховані» злочини. Саме про них йшлося у попередньому параграфі, де

179