- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 4
капіталістичному суспільству. Наявність злочинності в країні Рад пояснювали залишками минулого у свідомості людей або шкідливим впливом на них буржуазного оточення. Спочатку згаданими чинниками пояснювали лише злочинні діяння. Підсумком цих на-працювань може слугувати стаття «Злочин», опублікована у першому виданні «Большой Советской Знциклопедии», яке вийшло у 1940 р. У ній було зазначено: «В дійсності злочин виник тільки на тому етапі розвитку суспільства, коли з'явилася приватна власність, класи і держава, і має виразно класовий характер». Тут же доводилося, що з перемогою соціалізму зникнуть соціальні причини, які викликають різні соціальні відхилення, включаючи злочинність1. Надалі інструментом реалізації названої ідеологічної конструкції стало поняття злочинності.
Не випадково після відновлення в Радянському Союзі у кінці 50-х — на початку 60-х років XX ст. наукового кримінологічного дослідження злочинності визначенню останньої був наданий густозабарвлений соціальний, ідеологічний зміст. Так, уже в першому підручнику з кримінології, виданому у 1966 р., у визначенні поняття злочинності було фактично повторено довоєнну ідеологічну конструкцію: «соціальне та історично обумовлене явище», яке виникло за умов експлуататорського ладу, досягає найвищого рівня під час капіталізму, а у процесі розвитку соціалістичного суспільства підриваються основні соціальні корені злочинності, проте ще зберігаються деякі причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів2. Поряд із цим визначенням, яке фактично розкривало не поняття злочинності (її предметну сутність), а містило політико-ідеологічне трактування її походження та природи, зазначалося, що «злочинність включає у себе всю сукупність конкретних злочинів, вчинених у певний період часу у цьому суспільстві, але не є простою сумою цих злочинів»3. Невдовзі Н. Ф. Кузнєцова запропонувала об'єднане «комплексне» поняття злочинності, визначаючи, що це є «відносно масове історично-мінливе соціальне, яке має кримінально-правовий характер,
1 Большая совстская знциклопсдия. — М., 1940. — Т. 46. — С. 764.
2 Криминологш. - М, 1966. - С. 53-54.
3 Там само. — С. 55.
130
Теорія злочинності
явище класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, вчинених у певній державі у певний період»; при цьому «між усіма ознаками і властивостями злочинності (далі зазначено: масовість, класовість, історична мінливість, соціально-правовий зміст. — Авт.) існує діалектична єдність»1. Отже, тут поєднано соціально-ідеологічне ставлення до природи злочинності з її сукупнісно-статистичною предметністю у вигляді маси конкретних злочинів, що визначаються правовими ознаками. Цю сукупність конкретних кримінально-правових діянь конкретних осіб названо «соціальним явищем» з огляду на те, що на загальносуспільному рівні вони мають спільні соціальні чинники, які їх обумовлюють.
Згадане об'єднане «соціально-статистичне» визначення виявилося досить сталим. Протягом декількох десятиліть воно повторювалося у союзних підручниках та курсах з кримінології, наводилося у працях багатьох відомих фахівців (І. І. Карпець, 1969; О. М. Яковлєв, 1971; М. О. Стручков, 1979; П. І. Гришаєв, 1967, 1977; А. І. Долгова, 1997, 2000 та ін.). Разом з тим усвідомлювалося, що «визнання злочинності як соціального явища пов'язане з визнанням її обумовленості соціальними умовами»2. Деякі автори (У. С. Джекебаєв, Г. А. Аванесов та ін.), беручи до уваги соціальне обумовлюючу складову «об'єднаного» поняття злочинності, намагалися довести відносну самостійність останньої як соціального явища, її об'єктивну соціальну реальність, вважали, що в «об'єднаних» визначеннях «не досить чітко виявлені специфіка та діалектика злочинності саме як соціального явища»3.
Інші автори — прихильники «статистичного» підходу, визнаючи соціальну природу злочинності, обмежували її предметне поняття сукупністю всіх злочинів, вчинених у певному місці у певний час, та сукупністю злочинців, винних у вчиненні злочинів (В. М. Коган, 1977). Більше того, ці дослідники визначали, що
1 КузпецоваН. Ф. Зазнач, праця. - С. 173-174.
2 Яковлєв А. М. Престумность й социальиая психология. — М., 1971. — С. 40.
' ПапкратовВ. В. Прсстуипость// Попитая советской криминологиии. — М., 1985.— С. 11, 14.
131