- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 9
Що заважало цьому? Адже ідея індивідуального прогнозування злочинного прояву висловлювалася ще А. Кетле в середині XIX ст.
По-перше, насторожене ставлення багатьох кримінологів до самої можливості передбачення індивідуальної поведінки особи, що складалося головним чином під впливом ідей «свободи волі» у поведінці особи, несумісних із передбаченням її діяльнісних проявів.
По-друге, ймовірний характер індивідуальних прогнозів, які ґрунтуються на інтегрованому висновку щодо дії та взаємодії дуже великої кількості чинників, точну тенденцію розвитку яких важко і майже неможливо передбачити. Правда, ймовірним є будь-який прогноз, навіть соціальний.
По-третє, тривала дискусійність щодо вибору і навіть до підходу у визначенні основного методу індивідуального прогнозування. Більшу поширеність набули спроби застосування факторного методу, використання якого ускладнювалося великою кількістю детермінантів індивідуальної поведінки, неможливістю одночасно інтегрувати і однозначно визначити їх прояв, взаємодію та результат, через що факторний метод не сприяв опрацюванню прикладної методики.
Четверте — це мляве проникнення до кримінології кількісних методів, досягнень математичної статистики, без чого неможливий аналіз та прогноз дії численних чинників поведінки людини.
П'яте і головне — це цілком виправдане уявлення про виняткову складність наукового визначення чинників індивідуальної активності людини, особливо антисуспільної та злочинної, які мають різну природу, роль, детерміністичне значення, сучасні обмежені можливості пізнання. Дослідження проблеми ускладнювалося тим, що її вирішення тривалий час вбачалося у сфері проникнення до психологічного механізму поведінки з його невизначеністю, обмеженими можливостями експериментальної перевірки. Поки трималися ідеї обґрунтування прогнозу поведінки на підставі психологічних чинників, просування вперед не було.
За цих умов більшість фахівців кримінології періоду її відновлення в Радянському Союзі в 60-70-х роках XX ст., визнаючи ідею індивідуального прогнозування злочинної поведінки, обмежувалися констатацією його принципової можливості. На початку 70-х років, у тому числі в Україні (С. А. Тарарухін), було запропонова-
402
Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...
но методологічні ідеї індивідуального прогнозування на підставі прогностичного моделювання зовнішніх показників поведінки та внутрішніх мотивів і установок або за належністю особи до певної соціальної групи тощо. На VI Міжнародному конгресі ООН з проблем злочинності, що відбувся в 1970 р. у Мадриді, більшість кримінологів дійшла висновку про нагальність потреби індивідуального прогнозування вчинення злочину. В Радянському Союзі почали інтенсивніше досліджувати можливості та способи прогнозування рецидиву з боку раніше засуджених (Ю. В. Солопанов, О. П. Іващенко, в Україні — А. Ф. Зелінський). Стосовно вказаної категорії осіб це було порівняно легше за наявності більшого обсягу інформації у кримінальній справі, в тому числі такої, що підлягала формалізації, а також через можливість спостереження за засудженим протягом тривалого часу. На кінець 70-х років сформувалася тверда впевненість щодо можливості індивідуального прогнозування вчинення злочину і, разом із тим, про відносність, багатозначність, безперечну ймовірність такого прогнозу, виняткову складність його методичного і практичного опрацювання і застосування.
На той час — друга половина 70-х років — до роботи з розроблення проблем індивідуального прогнозування злочинного прояву залучився й автор Курсу. Передусім потрібно було визначити методологічні засади індивідуального прогнозування. В основу їхнього розуміння було покладено діалектичну теорію розвитку, що передбачає принципову можливість пізнання індивідуального розвитку за детерміністичними та іншими зв'язками за принципом, згідно з яким у будь-якому сучасному е залишки минулого і зародки майбутнього. Зрозуміло, що складна сутність людини, різні за природою її компоненти, що індивідуально виявляються винятково у її функціях та поведінці, обумовлюють складність та специфіку методології їхнього пізнання і прогнозування, утруднюють його практичне здійснення, але не перетворюють на неможливе.
Методологія прогнозування індивідуального злочинного прояву виявляється передусім у його принципах, основних прийомах і методах. Насамперед, потрібно виділити принцип системності. Він означає, що наукове передбачення цього різновиду індивідуальної поведінки є ланкою цілісної системи прогнозування люди-
403