Глава 5

мовлюють детермінаційний процес, з'ясована їх дійсна роль: при­чини чи умови, чи інша, а також їх функції, залежності — тобто все те, що складає за приведеною схемою систему і механізм детермінації злочинного прояву та одночасно має предметне визначити адресати запобіжних заходів, першочергові пріоритети серед них. Зрозуміло, що присвоєння усім детермінантам, неза­лежно від функціональної ролі та значення в процесі детермінації, однозначного найменування «фактор» неспроможне не лише визначити місце кожного з них у системі детермінації, а й сприяти забезпеченню предметної («адресної») та результативної діяль­ності щодо запобігання злочинним проявам.

£ 2. Детермінація злочинності та злочинних проявів: структура, взаємозв'язок, відмінність

Завдання цього параграфа — розгляд з позицій загальної теорії суспільної детермінації та причинності процесів детермінації злочинності і окремого злочинного прояву, їх елементів, загальних закономірностей цих процесів та їх відмінностей. При цьому пам'я­таємо, що злочинність нами визначена як людська діяльнісна активність, що проявляється у діяннях, які закон визнає злочинами.

Слід нагадати, що в кримінології, особливо радянській, питан­ня про детермінацію злочинності, її причини майже завжди роз­глядалося відокремлено від причин і умов вчинення конкретного злочину.

Мотивами такого підходу у більшій мірі було те, що злочин­ність і злочинні прояви — явища різного рівня та порядку. Злочин­ність — явище соціальне, тому у нього можуть бути лише соціальні причини. Злочин — явище іншого рівня — індивідуального, у вчи­ненні якого значну, якщо не провідну, роль відіграють особистісні елементи, а також індивідуальні біопсихологічні властивості, осо­бисті умови буття, середовища, конкретної життєвої ситуації. В основі таких тверджень, очевидно, лежали ідеологічні прагнен­ня жодним чином не похитнути уявлення про злочинність як ви­ключно соціальне явище, на рівні якого немає місця елементам індивідуального рівня, зокрема неприйнятного, не типового для соціальної системи індивідуального буття, а також намагання «прикрасити» соціальний лад, який нібито не продукує і не

200

Теорія детермінації злочинності

містить елементів суспільного буття, що можуть породжувати зло­чинність.

Таке «відірване» уявлення про детермінанти злочинності й ок­ремих злочинів, їхнє протиставлення піддавалося критиці окреми­ми авторами як необгрунтоване ще у радянські часи¹. Зазначалося, що конкретні детермінанти злочину виступають порівняно нероз­дільним елементом системи причин і умов злочинності, а конкретні злочини — елементами злочинності»². Незважаючи на декларовану зміну ідеологічних орієнтирів та нібито відкидання догм соціалістичної міфології у суспільстві нових суверенних країн, зокрема в Україні, в кримінологічній літературі, навчальних програмах з кримінології та у новітніх підручниках з кримінології питання детермінації злочинності розглядаються відокремлено від причин і умов конкретного злочину.

Безперечно, злочинність та її діяльнісні прояви — елементи си­стем різного рівня: перша — це система високого узагальнення та певної соціальної абстракції, друга — прояв елементів індивідуаль­ного рівня. Так само і детермінанти цих комплексів елементів (суспільного і індивідуального) знаходяться на різних рівнях узагальнення. Під час узагальнення останніх на соціально-суспільному рівні, певна річ, деякі індивідуальні детермінанти не виявляються у незмінному вигляді, окремі їх особливості зовсім не проявляються, але належні їм якісні ролі в системі детермінації та механізми співвідношення у детерміністичному процесі не змінюються. Взаємозв'язок між ними характеризується філо­софською закономірністю співвідношення між загальним і окре­мим. Між ними знаходиться й особливе, що відтворює детермінацію окремих видів злочинності.

Коли розглядається структура детермінації конкретного злочи­ну, то ні в кого не виникає питання щодо ролі у ній особи, елементів ЇЇ психології та загалом свідомості, які виявляються у мотивах злочину і є безпосередньою, внутрішньою причиною його вчинення. Які саме елементи індивідуально-психологічного ком­плексу особи відіграють тут вирішальну роль — питання дис-

' Овчиппиков Б. Д. Вопросьі тсории кримипологии. — Л., 1982. — С. 49-52; Бафия Е. Про­блеми криминологни. — М., 1983. ² Кузиецова Н. Ф. Зазнач, праця. — С. 45.

201