Глава 6

Рекомендована література

1. Игоіиев К. Е. Типология личности преступника й мотивация преступно-

го доведення. — Горький,1974.

2. Личность преступника. — М., 1975.

3. Теоретические проблеми учення о личности преступника: Сб. науч. тр. - М., 1979.

4. Закалюк А. П. Проблеми социальной типологии личности правонару-

шителя й преступника / Проблеми изучения личности правонаруши-теля: Сб. науч. тр. — М., 1984.

5. Закалюк А. П. Прогнозирование й предупреждение индивидуального

преступного поведения. — М., 1986.

6. Курс Советской криминологии. Предмет. Методология. Преступность

й ее причини. Преступник. — М., 1985.

7. Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За заг. ред. І. М. Дань-

шина. - X., 2003.

8. АнтонянЮ. М. Криминология. Избранние лекции. — М., 2004.

9. Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI століття // Інформ. бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології АПрНУ. - 2002. - № 5.

умови та механізм злочинного прояву

$ 1. Поняття та структура механізму злочинного прояву

У попередніх главах зазначено, що злочинність у реальній дійсності має прояви у вигляді злочинних вчинків та злочинної діяльності. У кримінології їх часто називають терміном «злочинна поведінка», що надає їм нормативно-оціночного значення, як вже зазначалося у главі 4 під час розгляду проявів злочинності. У по­передніх главах вказувалося, що безпосередньою причиною зло­чинного прояву є сформовані у процесі соціалізації, зокрема в умовах мікросередовища, суспільне неприйнятні елементи індивідуальної свідомості, здебільшого її буденної психології, які знаходять вияв у формі криміногенних мотивів. Зазначалося також, що формування згаданих елементів та реалізація мотиву відбуваються за певних умов, за певним механізмом. Далі визна­чимо цей механізм та умови.

Насамперед, потрібно зазначити, що мова йде не про механізм вчинення злочину (його стадії, склад злочину, пов'язані з ним різновиди останнього), а про механізм злочинного прояву. У літе­ратурі в останньому розумінні здебільшого звично вживається терміносполучення «механізм злочинної поведінки», що перево­дить увагу з його внутрішніх закономірностей на їх зовнішню оцінку. У кримінології термін «прояв» (та й «поведінка»), на відміну від криміиально-правового терміна «діяння», охоплює не лише сам діяльнісний акт злочину, а й об'єктивні та суб'єктивні обставини, які передували йому, у тому числі обумовили виник­нення мотивів, визначення цілей, вибір засобів, прийняття рішен-

277

Глава 7

ня вчинити злочин, процес реалізації цього рішення. Усі названі обставини не охоплюються кримінально-правовим поняттям «склад злочину». Вони виходять за його межі, утворюють кримі­нологічне поняття «злочинний прояв», що включає як формуван­ня криміногенних мотивів і злочинного наміру, так і його здійснення.

Важливою частиною розкриття змісту та структури процесу злочинного прояву є вивчення та визначення його механізму. Головним змістом поняття останнього є зв'язок і взаємодія зовнішніх детермінантів об'єктивної дійсності та внутрішніх, психічних процесів і станів особи, що детермінують криміногенні мотиви і рішення вчинити злочин, спрямовують та контролюють виконання цього рішення. Механізм злочинного прояву охоплює ряд складових елементів, які мають динамічний характер та взаємодіють між собою. Зміст цього механізму та функції окремих його елементів визначаються наступним чином: «пере­роблення особою впливів зовнішнього середовища на основі соціальної та генетичної інформації, формування ставлення до діяльності та діяльність, яка визначається психологічними проце­сами і заборонена кримінальним законом»¹.

Зв'язок і взаємодія у механізмі злочинного прояву зовнішніх детермінантів середовища та внутрішніх психічних процесів, в яких переробляються впливи перших, використовується части­ною кримінологів для обґрунтування тези про те, що цей зв'язок та взаємодія і є безпосередньою причиною вчинення злочину. С. А. Тарарухін зазначає, що «розкриття причин злочину безпосе­редньо пов'язане з проникненням у механізм злочинної по­ведінки»², при цьому посилається на А. Й. Міллера, який слідом за А. І. Долговою стверджував, що «причиною злочину є діалектична взаємодія криміногенних факторів соціального середовища (зовнішніх умов) і антисуспільних властивостей особи (внут­рішніх умов)»³. Ця позиція критично розглядалася у главі 5 Курсу.

¹ Дубовик О. Л. Припятие рсіпепия в механизмс престуїшого поведсния й ипдивидуальпая профилактика престушіепиіі. — М., 1977. — С. 4-5.

² Курс кримінології. Підруч.: У 2 кн. / За заг. рсд. О. М. Джужи. — КІІ. 1 — С. 111.

³ Миллер А. Й. Противоправиое Іювсдепис Іюсовершешюлстних (генезис й ранняя профи­ лактика). - К., 1985. - С. 140.

278

Умови та механізм злочинного прояву

Судячи з того, що С. А. Тарарухін дав відповідному параграфу йо­го частини підручника назву «Взаємодія особи і середовища як причина вчинення злочину», він, очевидно, підтримує підстав-ність наведеного твердження, але через декілька рядків зауважує, що вплив зовнішнього середовища є опосередкованим, через влас­не сприйняття індивіда, його дії завжди підконтрольні свідомості та волі і «помилково називати якісь соціальні умови (обставини) причинами злочинів»¹. Виходить, що соціальні умови не є причи­нами злочинних проявів, — і це безумовно так, — а от взаємодія з ними індивіда складає причину злочинів (?!). Тут важко збагнути логіку.

Приблизно з тих самих міркувань до безпосередніх причин зло­чину О. М. Бандурка та Л. М. Давиденко відносять «сукупність зовнішніх обставин, що обумовлюють реалізацію збудників (мотивів) та рішимість вчинити злочин»², тобто конкретну життєву ситуацію. Ще далі, у наданні безпосередньо спричинюю­чої функції соціальному середовищу йде І. М. Даньшин, який стверджує, що безпосередньою причиною вчинення конкретного злочину є «негативні соціальні явища і процеси, під впливом яких у винної особи виникають глибокі і стійкі антигромадські погля­ди, звичаї, що зумовлюють внаслідок криміногенної мотивації ЇЇ внутрішню готовність вчинити злочинне посягання»³.

Виходить, що «негативні соціальні явища і процеси», хоч і на­звані безпосередньою причиною вчинення злочину, але самі не спричинюють останнього, а лише впливають на особистісні еле­менти, які зумовлюють (а не безпосередньо спричинюють), і не вчинення злочину, а лише «внутрішню готовність» його вчинити. При чому це відбувається «внаслідок криміногенної мотивації», яка незрозуміле звідки з'являється у цьому механізмі та яку кон­кретно детермінуючу функцію виконує (причини або умови чи ще якусь).

Конструктивна позиція автора Курсу щодо спричинення та загалом детермінації вчинення конкретного злочину, а також

¹ Курс кримінології. Зазнач, праця. — С. 111.

² Бандурка А. М., Давидеико Л. М. Зазнач, праця. — С. 77.

³ Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За рєд. І. М. Дапьшипа. — С. 84.

279