- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 4 ..-••••
Отже, природа та походження предмета не є безпосередніми елементами його поняття, а у сукупності з іншими елементами беруть участь у визначенні сутності предмета.
Історичний аналіз свідчить, що термін «злочинність» з'явився у літературі та публічних виступах у другій половині XIX — початку XX ст. Іноді перше визначення злочинності у цілому як закономірного явища для конкретних умов та конкретного суспільства пов'язують із розвитком у XIX ст. демографічної та кримінальної статистики, зокрема, з доповіддю відомого бельгійського математика Адольфа Жака Кетле, з якою він виступив 09.07.1831 р. на засіданні Королівської академії наук у Брюсселі. Після ознайомлення з опублікованими працями вченого можна зазначити, що він не вживав термін «злочинність», а писав про можливість вирахувати кількість людей, які вчинять злочини, оскільки будь-який соціальний стан передбачає відповідно певну кількість та певний порядок проступків, що є необхідними наслідками його організації1.
Першими вживали термін «злочинність» у працях або текстах виступів Е. Феррі (1881), Г. Тард (1886), А. Лакассань (1886), Ф. Ліст (1889), П. Лафарг (1890), Д. А. Дриль (1895), А. Принс (1896), Е. Дюркгейм (1900), Н. Колаянні (1903), М. М. Гернет (1905, 1906), Г. Ашаффенбург (1906), Я. Етінгер (1909), X. Чари-хов (1910), В. Бехтерев (1909), В. Бонгер (після 1906) та ін.
Цей термін вживали, як правило, у двох випадках: під час відображення загальної кількості злочинів, учинених за певний час на певній території («статистичний підхід»), а також при визначенні їх узагальненої сукупності, що зумовлюється відповідними соціальними або суспільними умовами, загалом соціальною організацією суспільства («соціальний або якісний підхід»).
Зазначені підходи до терміна «злочинність» у своїх основних рисах збереглися у західній науці фактично до наших днів. Для західної кримінології взагалі є нехарактерним вживання та теоретичне визначення поняття злочинності. Його розуміють здебільшого як робоче поняття, що позначає сукупність індивідуальних злочинів, яка становить предмет теоретичного та емпіричного
1 Кетле А. Чсловек й развитие сго способігостсй. — СПб, 1865. — С. 7.
128
Теорія злочинності
вивчення. До терміна «злочинність» частіше звертаються, коли розглядають чинники, причини, нахили, які зумовлюють різні соціальні відхилення, зокрема суспільне небезпечні (Е. X. Сатер-ленд, 1934; Д. Тафт, 1956; Т. Селін, 1962; Р. К. Мертон, 1957; А. Ко-ен, 1955; Р. А. Клауорд, Л. Е. Оулін, 1960 та ін.). В одній з опублікованих в Україні праці американських фахівців читаємо: «Теорії злочину природно породжують інтерес до нахилів тих людей, які скоюють кримінальні діяння. Ці нахили часто називають «злочинністю»... ми намірялися обмежитися... реєстром індивідуальних особливостей, які надаються для опису «злочинності», скажімо, такими рисами, як агресивність, фізична конституція, рівень активності та інтелект»1. Відомо, що деякі представники соціальних наук на Заході взагалі вважають злочинність нормальною функцією суспільства, яка має певний «поріг насичення»2.
Інше ставлення до потреб визначення поняття злочинності формувалося у радянській системі. Вже у першому десятилітті після Жовтневої революції правники, головним чином представники науки кримінального права, поряд із вивченням юридичної форми злочинного діяння, аналізом міри їхнього поширення, яке іменували злочинністю, зачіпали й соціальну сутність злочину3. Проте саме поняття злочинності вивчали мало, на що було звернуто увагу під час диспуту з питань вивчення злочинності в СРСР, який відбувся у 1929 р.4
Приблизно з цього часу в загальному руслі ідеологізації науки та соціальних процесів на ґрунті марксизму-ленінізму поширилося прагнення доводити, де тільки можливо, переваги соціалізму над капіталізмом. У царині вивчення злочинності ця тенденція поєдналася з «розвінчанням» «біологізаторства» у визначенні чинників злочинних проявів. Обґрунтовувалася, передусім на теоретичному рівні, відсутність у новому ладі власних детермінант злочинності. Доводилося, що остання є перехідним явищем, зумовленим експлуатацією та несправедливістю, притаманними
1 Готтфредсон М., Терші Т. Зазнач, праця. — С. 108-109.
2 Фокс В. Ввсдение в криминологию. — М., 1980. — С. 19.
3 Кузнецова Н. Ф. Преступлепие й преступность. — М., 1969. — С. 170.
4 Революції* права. - 1929. - № 3. - С. 57.
5 7-223 129