Глава 4

підходів до визначення узагальненої, синтезованої, до деякої міри типологізованої підстави такої структуризації.

Так, А. Ф. Зелінський пропонував в основу кримінологічної струк­туризації злочинності покласти єдність або подібність особистісних якостей, які виявляються у різних життєвих ситуаціях. Через досить невизначену і неформалізовану підставу він спробував поділити всі злочини на тринадцять груп. Серед них п'ять мали так чи інакше визначений корисливий мотив, п'ять — насильницький спосіб здійснення, чотири виявлялися через порушення встановленого громадського порядку, суспільної та державної безпеки, службових обов'язків, порядку управління. Ряд груп злочинів мали одночасно по декілька названих ознак¹. Коли зазначену класифікацію стали застосовувати у практичній дослідницькій площині, виявилося, що запропоновані підстави групування дуже важко ідентифікувати, сполучати, предметно визначати. До того ж вони мають багато скла­дових різновидів, що охоплюють майже всю Особливу частину Кримінального кодексу та не відрізняються типово визначеною ситу­ацією їхнього вчинення. Пізніше вносилися пропозиції, в тому числі А. Ф. Зелінським, щодо кримінологічної структуризації злочинів за окремими нібито типовими ознаками діянь або осіб, які їх вчинили. О. М. Литвак трансформував запропоновані «занадто громіздкі», за його висловом, групування злочинів у чотири блоки, а саме:

• загальної корисливої злочинності;

• агресивної некорисливої злочинності;

• економічної злочинності;

• вільні від корисливих мотивів і агресивності інші злочини, що відбивають непокору особи законним вимогам влади або вчиню­ вані з необережності². Останній блок пізніше був сформульований більш стисло: «неагресивна й некорислива злочинність, що відоб­ ражає правовий нігілізм, свавілля та необачність порушників»³.

Не вдаючись до детального аналізу запропонованої О. М. Литва-ком конструкції структуризації злочинності, відзначимо, що вона

¹ Зелинский А. Ф. О кримипологической классификации нрсступлспий // Проблеми соци- алистичсской законносте па совремсппом зтапе коммупистичсского строительства. — Харьков, 1978. - С. 210-217.

² Литвак О. Злочинність, її причини і профілактика. — К., 1997. — С. 28-31.

³Литвак О. М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект). — Авторсф. дис.... д-ра юрид. наук. — X., 2002. — С. 10.

164

Теорія злочинності

більшою мірою наближена до кримінологічних потреб, тому що виходить із врахування відмінностей обумовлений злочинів, об'єдна­них у блоки, що може слугувати обґрунтуванню стратегії диференційо­ваного здійснення запобіжних заходів. Разом із тим ця конструкція, на наш погляд, може бути удосконалена у таких напрямах:

• приведення різних підстав диференціації (мотиви, засоби, способи, сфери та ін.) до однопорядковості;

• врахування різного характеру потреб, що обумовлюють одна­ кові мотиви, передусім корисливі, а також різного психофізіологіч­ ного та психічного стану особи, що передує агресивному ставленню;

• врахування різної міри тяжкості, суспільної небезпечності злочину та особи, яка його вчинила, залежно від форми прояву останнього, зокрема злочинної діяльності, особливо за організова­ ного забезпечення останньої;

• диференціювання залежно від мотиву діяння і ситуації його здійснення у їх обумовлюючому сполученні щодо злочинів, штуч­ ного «скинутих» до четвертого блоку.

Кримінологічною структуризацією злочинів займався і Л. М. Давиденко, який ще у 1984 р. запропонував 8 об'єднаних груп. У монографії, опублікованій у наш час разом з О. М. Бандур­кою, він окреслив ще одну схему кримінологічної класифікації злочинів, яка матиме три рівні: на першому рівні злочини дифе­ренціюються за вчиненням в основних сферах життєдіяльності (суспільна діяльність, побут та дозвілля), де на думку авторів (на наш погляд, суперечливу) злочини мають «загальні або багато в чому подібні кримінологічні фактори»; на другому — злочини кожної з трьох названих груп поділяють на декілька підгруп за ознаками, що мають «найбільше кримінологічне значення для цієї групи» (що це за ознаки та як визначається їхнє значення, не пояс­нюється. — Авт.); на третьому рівні підставою подальшої дифе­ренціації злочинів стають «нові ознаки», які мають суттєве значен­ня з огляду на завдання кримінології та профілактики злочинів, зокрема форма вини, антисуспільна спрямованість, соціальне становище осіб, які вчинили злочини¹. Через незавершеність цієї

¹ Бандурка А. М., Давиденко Л. М. П росту шюсть в Украйно: причини й иротиводсйствис. — Харьков, 2003. - С. 15.

165