Глава 4

оцінювалася сучасна практика правоохоронних органів щодо роз­гляду заяв і повідомлень про вчинені злочини, з яких лише один із чотирьох — п'яти отримує реагування у вигляді порушення кримінальної справи. Скорочення цієї латентності цілком зале­жить від дотримання правоохоронними органами вимог закону.

6. Злочини, стосовно яких прийнято необгрунтоване процесу­альне рішення щодо відсутності події або складу злочину.

Як зазначено, злочини І-ІУ груп залишаються латентними че­рез неповідомлення про них з різних причин і мотивів до право­охоронних органів. Злочини V та VI груп стають латентними через некомпетентні або упереджені дії та рішення правоохорон­них органів. Із «латентизацією» злочинів останніх двох груп необхідно вести наполегливу боротьбу, насамперед через контрольні (наглядові) та процесуальні дії органів прокуратури, а також керівних структур органів внутрішніх справ.

Є підстави стверджувати, що органи прокуратури явно недо­статньо здійснюють нагляд за практикою розгляду в органах внутрішніх справ заяв і повідомлень про злочини. Вони фактично погоджуються з цією практикою, бо скасовують менше 3 % поста­нов про відмовлення у порушенні кримінальної справи (у 2003 р. - 2,9 %, у 2004 - 2,2 %) та лише близько 1,5 % - з пору­шенням кримінальної справи. При цьому характерно, що з пере­важної більшості останніх (у 2003 р. — це понад 16 тис., 2004 р. — майже 13 тис. справ) вчинення злочину при продовженні розслідування було підтверджено. Дані про стан розгляду заяв і повідомлень про злочини з 2005 р. не наводяться, оскільки вони вилучені з офіційної державної статистики.

Для встановлення рівня латентності злочинності та окремих видів злочинів розроблені та використовуються загальні та спеціальні методи. До загальних належать опитування громадсь­кої думки про стан латентної злочинності, у тому числі виявлення осіб, які потерпіли від злочинів, про що повідомляли до правоохо­ронних органів, але не отримали передбаченого законом реагуван­ня; експертна оцінка фахівців; вивчення документів правоохорон­них органів, матеріалів фінансового та ревізійного контролю, обліків медичних закладів тощо. До спеціальних методів, які застосовуються прокурорами та науковцями, належить аналіз

180

Теорія злочинності

діяльності правоохоронних органів щодо реагування на інфор­мацію про злочини, їх розслідування, судовий розгляд справ про них тощо. Ряд цікавих методів виявлення та визначення рівня ла­тентності злочинів запропонував та використав у своєму дослідженні В. Ф. Оболенцев. З їх використанням було встановле­но, що в Україні у 1999 р., коли за даними офіційної статистики злочинність скоротилася на 3 %, латентними залишилися понад 168 тис. злочинів, тобто ЗО % від кількості зареєстрованих¹.

На підставі проведених досліджень можна визначити рівень ла­тентності різних видів злочинів. Найнижчий рівень латентності мають очевидні, насамперед тяжкі, злочини (вбивства, бандитизм, розбої, нанесення тяжких тілесних ушкоджень). Середній рівень латентності належить злочинам, вчинення яких не таке очевидне. Про більшість таких злочинів потерпілі з різних мотивів, у тому числі й за відсутністю віри у спроможність та зацікавленість право­охоронних органів, не повідомляють про їхнє вчинення. Висока ла­тентність характерна для злочинів, вчинення яких відоме лише злочинцеві та потерпілому, при чому останній часто не зацікавле­ний у розголошенні відомостей про злочин: шахрайство, хабар­ництво, статеві злочини, відмивання «брудних» коштів тощо.

Невиявлена латентна злочинність залишається поза передбаче­ним законом реагуванням, спричиняє почуття безкарності, праг­нення до повторення злочинних проявів (рецидиву), тобто є особ­ливо небезпечною. Тому з латентною злочинністю необхідно вести послідовну боротьбу. Насамперед, забезпечувати усунення при­чин, які сприяють їй. Відверто кажучи, поки що наполегливості та щирої зацікавленості у цьому в Україні не спостерігається. При­клад цьому — ставлення урядових чиновників до забезпечення ви­конання згаданої вище Програми. Незважаючи на її затвердження прем'єр-міністром, вона не була профінансована, і за всі роки після введення ЇЇ в дію (з 1999 р.) апарат Кабміну жодного разу не організував перевірку її реального виконання.

¹ Оболенцев В. Ф. Латентна злочинність: проблеми теорії і практики попередження. — X., 2005. - С. 57.

181