Глава 4

дом під гаслом наведення порядку у реагуванні на злочини та рішучої боротьби з їх укриттям була різко змінена практика прий­няття рішень за заявами і повідомленнями. У результаті за корот­кий час більш як на 2 % (а це десятки тисяч заяв про злочини) збільшилася кількість та питома вага порушених кримінальних справ. Якщо протягом шести попередніх років кількість за­реєстрованих злочинів весь час зменшувалася, то у 2003 р. вона зросла майже на 100 тис. або на 23,5 % порівняно з попереднім роком, а показник інтенсивності злочинності — на 25,3 %. Ці показники викликали вкрай негативну реакцію керівників облас­них держадміністрацій і особливо Генерального прокурора. При цьому (і це дуже характерно) кількість осіб, виявлених у зв'язку із вчиненням злочину, не зросла, а навіть зменшилася на 3,9 %. Подібну суперечність можна пояснити лише тим, що справи заво­дили, а винних осіб не встановлювали або не розшукували. Мета наведеного «упорядкування» та «рішучості у викоріненні укриття злочинів» з'ясувалася вже у 2004 р., коли заведення кримінальних справ було взято під жорсткий відомчий (по лінії МВС) та проку­рорський контроль, прискіпливість якого мала однобічний характер у напрямі скорочення заведених кримінальних справ, а тим самим — і реєстрованих злочинів. Цю лінію вже узгоджено проводили міністр М. В. Білоконь та Генеральний прокурор Г. А. Васильєв. Отже, у 2004 р. було продемонстровано помітне скорочення рівня та інтен­сивності злочинності, а те, що троє з чотирьох потерпілих від злочинів пішли з міліції «ні з чим», без належного захисту та реагу­вання, залишилося поза офіційними звітами. Нагадаємо лише, що у

2004 р. складав свої повноваження Президента Л. Д. Кучма і прагнув їх отримати прем'єр-міністр В. Ф. Янукович, який серед керівників Кабінету Міністрів України персонально відповідав за діяльність правоохоронних органів.

У 2005 р. у реєстрації значної частини злочинів, передусім крадіжок, настали нові умови. Якщо раніше для «покращання» ста­тистики щодо реєстрації та розкриття останніх нерідко потрібно було вдаватися до їх укриття, то нині згідно з прийнятим 2 червня

2005 р. Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» (ст. 51) дрібним адміністра­ тивне караним викраданням, включаючи крадіжки, шахрайства,

174

Теорія злочинності

привласнення чи розтрати, стало вважатися не тільки посягання щодо державного або колективного майна, а й загалом проти чужо­го майна, тобто і проти приватного та особистого. Якщо його вартість не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На момент прийняття Закону їх сума, а відповідно й ме­жа залишення поза кримінальною відповідальністю становила 393 грн, у 2006 р. зросла до 525 гри, з 1 січня 2007 р. більш, ніж 700 грн. Не зупиняючись зараз на нехтуванні конституційними нормами про непорушність права приватної власності, різної її фактичної цінності для різних верств населення, зокрема малоза­безпечених, яких більшість в Україні, особливо на селі (саме по них «вдарив» Закон), значного ускладнення, а нерідко й неможливості отримати з винного вартості викраденого, бо його особа не встанов­лена, залишення поза увагою особистості викрадача, яким може бу­ти не один раз засуджений рецидивіст (все це потребує окремого розгляду), зазначимо, що «одним розчерком пера» законодавця з-під кримінальної реєстрації та відповідальності було виведено десятки тисяч злодіїв. Якщо у І півріччі 2005 р. міліцією було роз­крито 52 тис. крадіжок, то за аналогічний період 2006 р. їхня кількість скоротилася до 29 тис. У 2005 р. за крадіжку чужого май­на засуджено на 20,4 тис. осіб менше (25,4 %), ніж у 2004 р. До речі, кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за. ст. 51 КЗпАП, за цей час збільшилася лише на 6 тис. осіб, а решта (майже 20 тис. злодіїв) залишилися без усякого покарання. За та­ких умов міністр внутрішніх справ України бадьоро доповідає, що злочинність у 2005 р. та І півріччі 2006 р. скоротилася на 20 % і що за рівнем останньої Україна стала найнебезпечнішою (?!) серед країн-сусідів. Разом із тим у 2005 р. майже 14 тис. потерпілих скар­жилися до суду через непритягнення винних до кримінальної відповідальності. Майже 40 % скарг задоволене.

В останні роки з'являється все більше пропозицій щодо засто­сування ще одного показника злочинності, а саме її «ціни». Мається на увазі визначення економічної шкоди, збитків, яких за­вдає злочинність. Згідно з опублікованими джерелами¹ витоки проблеми економіки злочинів та покарань сягають ще початку

¹ Латов Ю. В. Зкономика вис закоиа (Очсрки по тсории й истории тснсвой зкопомики). — М.: Московский обіцсствсіїпьій научньїй фонд, 2001.

175