Глава 7

інших соціальних (війна, голод) та природних явищ (землетрус, повінь тощо). У цьому контексті є підстави відзначити масову віктимізацію населення через недбалу, помилкову політику влади, а також про підвищення небезпеки його віктимності через зане­дбання та недооцінення кримінологічних засобів запобігання зло­чинним проявам. На відміну від загальносоціальної віктимності, слід виділяти безпосередньо пов'язану зі злочинним потерпанням кримінальну віктимність. Набуття властивості віктимності нази­вається віктимізацією, а вчення про потерпілого (жертву) — вікти­мологією. У вітчизняній кримінології розроблення теоретичних засад віктимології пов'язане з іменами Л. В. Франка, Д. В. Ривма-на, В. І. Полубинського. Нині в Україні активним розробленням проблем віктимології плідно займається одеський професор В. О. Туляков, який захистив на цю тему докторську дисертацію та випустив солідну монографію «Віктимологія. Соціальні та кримі­нологічні проблеми» (2000).

Дії потерпілого можуть по-різному впливати на мотивацію та рішення про вчинення злочину. Вони можуть стати підставою для зміни мотивації, обрання нової форми її опредмечування, нового способу вчинення злочину, зміни і постановки нових його цілей та конкретного результату, вжиття заходів для приховування слідів злочину.

Якщо дії потерпілого у передзлочинній ситуації полегшують вчинення злочину, провокують злочинця тощо, створюється си­туація, яку називають віктимогенною, як різновид криміноген­ної.

Залежно від поведінки потерпілого ситуація, яка передує вчи­ненню злочину, може бути трьох видів:

1. дії потерпілого провокують злочинний прояв особи, містять у собі привід для останнього (приміром, дії, що провокують до ста­ тевого акту);

2. дії потерпілого мають необережний характер, через що ство­ рюється ситуація, яка полегшує вчинення злочину (недбале зберігання майна, що стимулює посягання на нього);

3. дії потерпілого є правомірними та чинять супротив задово­ ленню потреби (бажання) особи, яка має злочинний намір, що вик­ ликає у неї стимул до подолання цього супротиву у злочинний

314

Умови та механізм злочинного прояву

спосіб (наприклад, захист майна від спроби його знищити викли­кає мотив насильно подолати цей захист).

Звичайно, у багатьох випадках вчинення злочину дії потерпіло­го, і правомірні, і протиправні, і аморальні, і необережні ніяк не впливають на мотив і здійснення злочинного прояву. Як правило, це злочини, вчинення яких меншою мірою або зовсім не залежать від ситуації, у тому числі від потерпілого.

У кримінології, зокрема у віктимології, виділяють деякі кате­горії осіб з підвищеною криміногенністю. Остання риса може бу­ти пов'язана з соціальними або іншими якостями цих осіб. Розрізняють віктимність винувату та невинувату. До першої гру­пи (винуватої) відносять осіб, які зловживають спиртними напоя­ми, проституток, осіб, схильних до авантюризму, або таких, які вирізняються нахабною, нестриманою поведінкою, чим ставлять себе у становище, що може провокувати вчинення щодо них зло­чину, частіше насильницького. Невинувата віктимність пов'язана, як правило, з деякими обставинами побуту або професіями (водій таксі, касир, інкасатор, дружина алкоголіка, сусід психічно хворо­го та ін.). Жертвами невинуватої віктимності нерідко стають осо­би, які з певної причини обтяжують дії винуватців, — злочин вчи­няється як засіб позбутися цього ускладнення, тягаря (наприклад, стосовно осіб похилого віку, хворих, які знаходяться на утриманні, новонароджених, кредиторів тощо).

Із багатьох форм віктимної поведінки криміногенну роль частіше відіграє провокація злочину (погроза, насильство, образа). За даними досліджень до 35 % вбивств і 20 % тілесних ушкоджень було спричинено провокуючими діями потерпілого. Наступною за поширеністю криміногенною формою дій потер­пілого є його необережність, зокрема постановка себе у ситуацію, яка є сприятливою для злочинця. Зазначені форми поведінки по­терпілих частіше мають місце при зґвалтуванні, зараженні вене­ричною хворобою, хуліганстві. Проте нерідко необережна або амо­ральна поведінка потерпілого виконує криміногенну роль і при вчиненні корисливих злочинів (шахрайство, хабарництво, грабіж). Злочинець і потерпілий — не єдині учасники злочину, ними є й інші люди — очевидці, причетні, родичі. Вони також нерідко чинять вплив на злочинця або потерпілого, у тому числі

315