Сфера правового регулювання - соціальний простір (части­на суспільних відносин), який, можливо, і необхідно впорядкувати за допомогою правових засобів. При встановленні сфери правово­го регулювання слід виходити не стільки з класифікації суспільних відносин (економічні, політичні, соціально-культурні та ін.), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямова­ність якого - свобода і порядок у суспільстві.

Ознаки сфери правового регулювання:

1. є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);

2. є тією частиною суспільних відносин, що можуть бути врегульова­ні правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії людини, вчинені в стані неосудності чи фізичного приму­су);

3) містить у собі сукупність конкретних, типових і повторюва- них суспільних відносин, що об'єктивно мають потребу у регулюван- ні правом, в узагальненні і закріпленні в нормативно-правових припи- сах (а не суспільних процесів, що протікають за об'єктивними законами громадського життя і не мають потреби в регулюванні правом);

4. охоплює важливі суспільні відносини, що в певний момент найбільше стосуються інтересів суспільства, трудових колективів, організацій, підпри­ємств та ін. Це означає, що сфера регулювання не є статичною, а піддаєть­ся змінам, залежить від умов внутрішньої і зовнішньої ситуації, рівня еконо­мічного, соціального, духовно-культурного розвитку суспільства;

5. має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може містити в собі ті соціальні явища, що об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування.

Основні сфери правового регулювання за певними блоками суспіль­них відносин: економічна (передусім майнових відносин: виробни­цтво, обмін, розподіл); політична (передусім управлінських відносин усередині країни і на міжнародній арені.); соціально-культурна (осві­та, медична допомога, наукова діяльність, заняття спортом, а також певні особисті немайнові відносини). Сфери правового регулювання за "обсягом " суспільних відносин, на які воно поширюється: сфера нормативного (законодавчого і підзаконного) і сфера піднормативно-го (правозастосовного і договірного) правового регулювання.

Межі правового регулювання - рубежі владно-вольового впли­ву громадянського суспільства (народу) і держави (її органів) на

суспільні відносини. За допомогою меж визначаються предмети та окреслюються сфери правового регулювання.

Хоч право загалом виникає як складна регулятивна метасистема, здат­на охопити всі сфери суспільного життя, забезпечити загальний правопо­рядок, здійснити багатобічний нормативний вплив на соціальні процеси, врахувати інтереси фізичних і юридичних осіб, проте не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Право не може поширюватися на ті соціальні явища, що об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування (дружба, любов та ін.). Правом не можуть бути регла­ментовані розумова діяльність людини, її особисте життя. Безпосеред­ня праця людини із створення матеріальних чи духовних благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів, знань, навичок, умінь, здібностей вона не втручається у сферу іншої людини, суспіль­ства, держави. Наприклад, не регулюються чи мінімально регулюють­ся правом: у галузі економічних відносин - процеси виробництва; у галу­зі політичних відносин - набуття членства в партії, відносини внутріш­ньопартійного характеру; в галузі духовно-культурних - моральні, релі­гійні відносини; в галузі сімейних - відносини батьків і дітей; в галу­зі особистих фізичних - співжиття, кровозмішувальний зв'язок, запобі­гання захворюванню на СНІД та ін. Скласти сферу правового регулю­вання можуть лише ті відносини, що піддаються правовому регулюван­ню. Право регулює конкретні, найбільш сутнісні, глобальні відносини і перетворення, що проходять через волю і свідомість людей. Відноси­ни, що регулюються іншими соціальними нормами (моральними, корпо­ративними, релігійними, звичаєвими тощо), становлять сферу суспіль­ного саморегулювання. Між зазначеними сферами існує тісна взаємодія.

§ 4. Методи і способи правового регулювання суспільних відносин

Метод правового регулювання - це сукупність засобів і способів правового впливу на суспільні відносини. Він несе основне наванта­ження в динаміці, у "роботі" права, показує, як регулюються суспіль­ні відносини, якими засобами і способами. Метод допомагає в межах галузі права виділити підгалузі й інститути права, установити межі правового втручання, поділити права і обов'язки між суб'єктами права за принципом субординації і координації та ін.

Якщо предмет правового регулювання має об'єктивний характер, то метод правового регулювання виводиться абстрактно-теоретично і може формуватися як під впливом способів, вироблених суспільними відносинами об'єктивно, так і вибором законодавцем (суб'єктивно). За допомогою набору юридичного інструментарію (засобів впливу на людей), який володіє методом правового регулювання, держава має можливість скоригувати розвиток суспільних відносин. Метод задає способи правового регулювання.

Залежно від характеру дії розрізняють методи правового регулю­вання: 1) основні - імперативний (юридичні веління надходять "звер­ху", від владних державних органів; домінуюче місце посідають владно-імперативні приписи; відступити від передбаченої нормою моделі поведінки не уявляється можливим, перевага віддається обов'язкам); диспозитивний (юридичні веління надходять переважно "знизу", від самих суб'єктів правового регулювання, котрі самостійно і за своїм розсудом здійснюють вибір правових засобів; в юридичних нормах "згори" лише у загальних рисах окреслюються рамки поведінки, що дає можливість суб'єктам автономно, за згодою сторін, реалізувати свої права і обов'язки; перевага віддається дозволам); 2) допоміжні - реко­мендаційний (діє у випадках, прямо передбачених угодою сторін; пере­вага віддається рекомендаціям); заохочувальний (діє у випадках, перед­бачених законом; перевага віддається заохоченням).

Якщо правовими засобами регулювання виступають право­ві норми, правовідносини, акти реалізації і застосування права, то правовими способами є найпростіші частини правової норми.

Способи правового регулювання (правові способи) - прості правові явища, укладені у правовій нормі чи комплексі норм і призначені для впорядкування поведінки суб'єктів суспільних відносин.

Ознаки правових способів: 1) є первинними найпростішими "кліти­нами" правового регулювання, прийомами юридичного впливу; 2) виникли на основі соціальних способів впливу на поведінку людей; 3) призначені для правового впорядкування суспільних відносин, наді­лення суб'єктів правовідносин суб'єктивними юридичними правами і обов'язками; 4) закріплюються у нормативному приписі (містяться в гіпотезі чи диспозиції правової норми) чи в індивідуальному припи­сі; 5) визначають (у різних поєднаннях з метою, предметом, мето­дом, типом правового регулювання) правові режими галузей права; 6)

і.ійсзпечують ефективність правового регулювання завдяки постійно­му взаємозв'язку одного з одним; 7) підтримуються державою.

Структура способів правового регулювання: а) підстави викорис-і ання даного способу (життєві обставини, за наявності яких викорис-і овується той чи інший припис); б) припис, тобто конкретне прави­ло щодо упорядкування поведінки суб'єкта права; в) об'єкт; г) суб'єкт.

Традиційно в теорії права виділяються способи правового регу­лювання: основні (дозволи, зобов'язання, заборони) і допоміжні (заохочення, рекомендації, покарання, пільги тощо).

Основні способи правового регулювання:

дозволи-надання особі права на власні активні дії чи бездіяль­ність, тобто свободи вибору варіанта поведінки (вчиняй, як вважаєш за потрібне); результати дозволів - суб'єктивні права;

зобов ' я з а н н я (веління) - покладання на особу обов'язку певної активної поведінки (чини тільки так); результати зобов'язань -юридичні обов'язки активного типу;

заборони - покладання на особу обов'язку певної пасивної поведінки, утримання від вчинення дій деякого роду під загрозою настання відповідальності (тільки так не чини); результати заборон -юридичні обов'язки пасивного типу.

Способи правового регулювання (дозволи, зобов'язання, заборо­ни) з більшою ефективністю досягають своєї мети тільки в тісному зв'язку один з одним. Трьом мінімальним способам правового регу­лювання відповідають три різновиди норм права: уповноважувальні (дозволяючі); зобов'язувальні; заборонні.

Допоміжні способи правового регулювання:

заохочення - юридичне схвалення суспільно корисної пове­дінки особи за допомогою винагороди за активну діяльність (грамота, премія, нагородження іменною зброєю, присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України" та ін.); є одним із видів стимулів у праві;

рекомендації-юридична пропозиція особі обрати оптималь­ний варіант поведінки;

покарання-юридичний осуд (осудження) винної, протиправ­ної поведінки, що виражається в негативній оцінці правопорушення й особи, котра його вчинила; є одним із видів обмежень у праві;

пільги- правомірне полегшення становища суб'єкта права через і іадання будь-яких переваг або часткового звільнення від виконання вста­новлених загальних правил і обов'язків (податкові пільги, встановлюва-