Структура правового порядку - це єдність і одночасно поділ системи правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процедур/процесів. Оскільки правопорядок є динамічною систе­мою, комбінація його елементів може змінюватися, набувати нових властивостей, створювати певні стани, переходити з одного стану в інший. Однак це не виключає наявності структури правового поряд­ку, що слугує його каркасом.

Основні елементи структури правопорядку:

1) інституціональний - суб'єкти права/учасники правопорядку -

громадяни, суспільство; інституції у сфері забезпечення пра­вового порядку - державні органи загальної компетенції (Пре­зидент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації); державні органи спеціальної компетенції (прокуратура, органи внутрішніх справ); органи місцевого самоврядування; недержавні форму­вання та організації громадянського суспільства;

2. документально-актний - правові акти: нормативно-правові акти, акти реалізації права, правозастосовні акти, акти тлумачення права, тобто введення багатосторонньої взаємопов'язаної правової регламентації — розпорядку, у межах якого організуються і функціонують громадянське сус­пільство і держава. Кожний із вказаних видів правових актів відіграє свою роль у творенні правового порядку;

3. ідеологічний - образ (загальне уявлення) правового порядку, що виробляється у свідомості людини і складається в резуль­таті поєднання раціонального і ідеального його розуміння;

4) функціональний: а) правові відносини - створюють правовий

порядок і водночас самі відновлюються на основі мінливої самоорганізації суспільства і динаміки правового порядку; б) правореалізація права; в) правова діяльність та інші види правової активності; г) правомірна поведінка суб'єктів права/ учасників правопорядку;

5) комунікативний (інтегральний) - процедурно-процесуальні

форми здійснення та оформлення зв'язків між різними суб'єктами права /учасниками правопорядку, інституціями у сфері його забезпечення, з соціальним порядком, з міждержав­ним (інтеграційним) і міжнародним правовим порядком.

§ 8. Функції і принципи правового порядку

Функції правового порядку - основні напрями формування і підтримаання стабільного правового стану системи суспільних відно­син. Функції правопорядку визначаються як призначенням самого права, так і самостійним впливом правопорядку на функціонування суспільства і права:

1. стабілізаційна - непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюн­таризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збе­реження і розвиток власної якісної визначеності, відкри­тості впливу чинників, що його забезпечують (розви­ток демократії, вдосконалення законів, зміцнення право­законності, поліпшення діяльності судової системи, пра­воохоронних органів, забезпечення останніх новітніми засобами комп'ютерного контролю і телемеханіки в про­цесі фіксації і реагування на протиправні діяння, якими, наприклад, є камери відеонагляду, встановлені на вулицях міст, та ін.);

2. компромісна - підтримання злагоди в суспільстві, припи­нення конфліктів, їх згладжування;

3. корекційна - своєчасне коригування внутрішніх зв 'язків і від-

носин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;

4) оцінно-орієнтувальна - орієнтування на збереження право- вих цінностей і вироблення правомірних настанов;

5. комунікативна (інтегральна) - підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв'язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства - економічною, політичною, соціально-культурною;

6. виховна - вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права суб'єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності.

Єдиним способом виживання і розвитку правопорядку є його систематичне вдосконалення.

Принципи правопорядку - загальноприйняті норми-ідеї (відправні засади) найвищого авторитету, що визначають зміст право­порядку і є основою його функціонування.

Систему принципів правопорядку становлять юридичні прин­ципи, що забезпечують єдність права, його інститутів, правової системи - верховенство права, обов'язковість закону для всіх, рівність перед законом, рівність перед судом, невідворотність відповідальності, презумпція невинуватості та інші спеціаль­ні принципи, що взаємодіють з принципами права як норматив­ною основою правопорядку. Усі принципи грунтуються на загаль-нолюдских цінностях прва - гуманізм, демократизм, справедли­вість, свобода, рівність.

Основні принципи правопорядку:

1) правова законність - зумовлює законну реалізацію усіх його

сторін; попереджає та усуває зловживання у сфері право-законності - не допускає примушувати будь-кого робити те, що суперечить міжнародним стандартам з прав людини чи не передбачено законодавством; забороняє органам держав­ної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам вчиняти дії, що виходять за межі повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави. Для усу­нення фактів такого роду держава має використовувати різно­манітні юридичні засоби забезпечення правової законності, охорони та захисту правопорядку;

2) соціально-нормативна визначеність - полягає у повній від-

повідності регульованих правом суспільних відносин вимо­гам формально визначених правових норм, а також осново­положним правам людини як безпосередньо чинному праву. Правова нормативність є основою і засобом впорядкування суспільних відносин;

3) системність (структурність) - визначається системою (струк-

турністю) самого права, результатом дії якого є правовий порядок. Правопорядок - не проста випадкова сукупність від­носин окремих суб'єктів права, що не пов'язані між собою, а саме система відносин (економічних, політичних, соціаль­них, ідеологічних), як тих, що об'єктивно складаються і пред­метно зумовлюються, так і таких, що організуються, закрі­плюються, охороняються державою за допомогою права. Правопорядок - це не лише система суспільних відносин, а й правореалізація та правозастосування, правомірна поведінка, правова діяльність, будь-яка правова активність. Наявність

системно-структурної організації правопорядку, з безліччю елементів і внутрішніх зв'язків дає змогу діяти злагоджено не тільки елементам правового порядку, а й елементам грома­дянського суспільства та національної правової системи;

4. субординаційність - наявність системи елементів правопо­рядку, яка грунтується на субординації, суворій співпідпо-рядкованості: а) органів держави, посадових осіб за їх ієрар­хією; б) нормативних актів за юридичною силою: верховен­ство конституції, відповідність законів конституції, а підза­конних актів - законам; в) актів застосування норм права, що відповідають нормативно-правовим актам та норматив­ним положенням (принципам) конституції і міжнародним актам; вертикальна і горизонтальна супідрядність інших зв'язків у суспільстві;

5. цілісність, як і єдність правової законності, - забезпечується

його поширеністю на території всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядке в окремих регіонах (облас­тях, районах, містах) держави, тим більше унітарної дер­жави, якою є Україна. Однак на практиці у певних сферах правового регулювання (стягування податків, надання пільг, організація ринкової торгівлі та ін.) такий різнобій існує. Зазвичай він виникає від суперечностей у чинному законо­давстві і зумовлених цим різних його трактувань на місцях. Умовою єдності правопорядку є єдність правової законності; 6) стабільність (усталеність) - надійне закріплення його функціонування правовими нормами та створення умов щодо їх реалізації. Оскільки небезпека дестабілізації загро­жує правопорядку постійно, особливо в періоди соціально-економічної перебудови, реформування суспільства, не завжди продуманого і обґрунтованого, а також в умовах наявності прогалин і колізій в законодавстві, держава засто­совує запобіжні заходи у сфері як нормотворчості, так і правозастосування (охорона правопорядку правоохорон­ними органами та ін.); 7) підконтрольність - виявляється у здійсненні повсюдного, загального і універсального контролю суб'єктами та інститу­тами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави (перевірка якості законів, відповідності їм підзакон-