Розділ
П.
Праворозуміння.
Поняття і сутність права....
дарування
держави, тобто людина ставиться у пряму
залежність від держави та її органів.
І
хоч прихильники цієї концепції зробили
чималий внесок у розробку структури
норми права, нормотворчу техніку,
юридичну термінологію, їх підхід до
співвідношення права і держави був
хибним, пропагував виключну залежність
людини та її прав від держави, по суті,
узаконював можливе і наявне свавілля
державної влади стосовно людини. Ця
концепція є антиподом принципу
верховенства права.
3.
Соціологічна.
Вихідна
форма буття права - суспільні відносини;
відносини, що складаються у сфері
правозастосування. Право вважається
порядком суспільних
відносин і
виявляється в його застосуванні суддями
та службовими особами до конкретних
життєвих ситуацій ("живе право").
Щодо норм права, втілених в законах
держави, то вони вважаються другорядним
проявом права, таким, що не виходять
безпосередньо із життя ("мертве
право"). Йде протиставлення права
("право у житті") і закону ("право
в книгах"). По суті, правом визнається
його функціонування, "дія" у
конкретних суспільних відносинах. Саме
застосувачі права (судді, адміністратори)
визнаються нормотворцями, оскільки
вони відтворюють у своїх правових актах
обов'язкові нормативи, що склалися у
суспільному середовищі.
І
хоч деякі прихильники соціологічної
концепції майже ототожнюють самостійні
процеси - створення і застосування
права, цінним у їх концепції є те, що
витоки "життя" права відшукуються
саме в суспільному середовищі.
Аналізуючи
зазначені концепції, можна стверджувати,
що кожна з них орієнтується на одну
провідну ідею і не визнає інших. Між
тим право не зводиться лише до норми,
не існує у формі абстрактного (природного)
закону, не "розчиняється" у правових
відносинах та в правозначущих діях
правозастосувача тощо. Правом є й те,
й друге, і третє. Право - складний,
багатомірний, багатоаспектний феномен:
в ньому виявляється прояв і духовна
сутність людини (внутрішній генезис
права), і соціальне середовище, і влада
(її авторитет), породжена цим
середовищем (зовнішній генезис права)
тощо.
Серед
різних концепцій (типів) праворозуміння
слід віддати перевагу інтегральній,
яка
виникає на основі діалогу всіх шкіл і
течій у сучасному правознавстві, як
західних, так і східних. Ця концепція
:
' Прано природне і позитивне,
загаїьносоціальне і юридичне, суб'єктивне
і об'єктивне
полягає
не в механічному поєднанні суперечливих
позицій, а у синтезуванні теоретично
значущих моментів, опрацьованих
конкуруючими науковими теоріями,
виходом на новий рівень їх узагальнення.
Такими моментами, що становлять ядро
праворозуміння, є правова ідея чи
правосвідомість (теорія природного
права), норма права (норма-тивістська/позитивістська
теорія права), правовідносини
(соціологічна теорія права). Інтегральна
концепція праворозуміння дає можливість
пізнати сутність права в єдності і
диференціації усіх його проявів і
взаємозв'язків28.
Термін
"право" має багато значень. Протягом
сторіч у пошуках змісту права вироблялися
різні теорії, елементи яких і дотепер
зберегли своє значення. Деякі з них
розглядають право у зв'язку двох його
взаємозалежних частин. Наведемо парні
категорії права, які виробило людство
і які є в сучасному науковому обігу:
Природне
право -
має глибокий, ґрунтовний, вихідний для
життя людей норматив поведінки, що
корениться у самій природі людини.
Джерело прав людини - вона сама, її
потреби й інтереси, її спосіб існування
і розвитку. Водночас людина виступає
їх носієм. З цього погляду, природне
право як сукупність прав і обов'язків
має загальносоціальне, людське
походження, а не державне. Воно є
продуктом нормальної життєдіяльності
людини, а не держави. Саме природне
право є основою невід'ємних, природних
прав людини (право на життя, право на
свободу, право на рівний еквівалент
при товарному обміні), що існують
незалежно від того, закріплені вони
де-небудь чи ні.
Позитивне
право виходить
від держави, оформлене як юридичні
норми, що містяться в офіційних актах
(законодавчих і підзаконних), виданих
владними державними органами.
Позитивне
і природне право розглядаються разом,
як нерозривні, немислимі одне без
одного, оскільки природне право
справедливе, але і іе реалізується само
по собі (його реалізація залежить від
держави), тоді
'*
Серед інтегральних концепцій
праворозуміння автор віддає перевагу
комунікативній, згідно з якою право
породжується комунікативною
(інтерсуб'єктивною) ДІЯЛЬНІШІМ
людей
і виникає як у державі, так і безпосередньо
в суспільстві.
§ 2. Право природне і позитивне, загальносоціальне і юридичне, суб'єктивне і об'єктивне
1. Природне право і позитивне право.