Спеціальні статуси мають більш галузеву розмаїтість (у зв'язку з різноманіттям галузей права), ніж загальний статус, що визначається конституцією.

Так, галузеві статуси перебувають у межах однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуально-правові статуси експерта-криміналіста, обвинувачуваного), а міжга­лузеві (комплексні) - мають комплексний характер, виходять за межі однієї галузі права (статус посадової особи, неповнолітнього, військо­вослужбовця та ін.). У кожному статусі в узагальненому вигляді конкретизуються різноманітні права і обов'язки з урахуванням галу­зевої праводієздатності.

Відмежування спеціального статусу однієї особи від статусу інших осіб лежить у площині її правосуб'єктності, головним чином дієздатності, тому що правоздатність є однаковою і рівною для усіх. Зокрема, право на заняття підприємницькою діяльністю є елемен­том правоздатності кожного, проте здійснити це право може тільки фізична особа з повною цивільною дієздатністю за умови держав­ної реєстрації підприємницької діяльності у порядку, встановлено­му законом. З цього моменту фізична особа вважається належною до соціальної групи підприємців, набуває спеціального статусу підпри­ємця. Виникає специфічна дієздатність, яка може бути як внутріш­ньогалузевою (у такому разі вона виступає як особливий вид галу­зевої дієздатності), так і міжгалузевою. Отже, дієздатність слугує визначальною передумовою виникнення галузевого статусу, оскіль­ки впливає на співвідношення спеціального статусу з галуззю права.

Види правових статусів особи за субординацією галузей права в правовому регулюванні: матеріальний;

• процесуальний.

Види правових статусів за суб'єктами: статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, укра­їнських громадян, що перебувають за рубежем; статус службових і поса­дових осіб (депутата, міністра, слідчого, судді, прокурора, глави облас­ної державної адміністрації та ін.); статус осіб, що працюють в екстре­мальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництвах) та ін.

Види правових статусів особи за реальністю: формальний (закріплений нормами права); реальний (гарантований, забезпечений).

Вступаючи у правовідносини, особа набуває конкретного статусу учасника конкретних правовідносин.

§ 4. Теорія поколінь прав людини

У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася теорія трьох поколінь прав людини. Нині відбуваєть­ся становлення четвертого покоління прав людини. Щороку 10 груд­ня, за рішенням ООН, відзначається в усьому світі День прав людини.

Перше покоління прав людини - невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права. Це право громадянина на свобо­ду думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті і політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права.

Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують держа­ву утримуватися від втручання у сфери, врегульовані цими права­ми. Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини: Велика хартія вільностей 1215 p.; Петиція про права (1628); Habeas Corpus Act (Закон про недоторканність особи) (1679); Білль про права (1689). До першого покоління права людини нале­жать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджи-нії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція США (1787), Білль про права (США, 1791), а також французька Декларація прав людини і громадянина (1789) та ін.

Відлік першому поколінню прав людини можна вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відносин і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної катего­рії стала втілюватися в реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівно­сті, який став основою універсальності прав людини, надав їм справді