правосвідомості (глибшою інформованістю в конкретній сфері та умінням застосувати її' в службовій діяльності); 3) повсякденна - життєві, часом поверхові правові судження особи, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та іншій сферах життя ("повсякденне знання") і користується в оцінюванні фактів юридичного змісту своїм або чиїмось правовим "досвідом". Така право­свідомість складається насамперед на основі рівня отрима­ного юридичного виховання і нерідко "замикається" на пра­вовій психології, тобто на почуттєвому елементі правосвідо­мості, і виражається в емоційній реакції на такі факти або в підході до них чи інтуіїтивно з позицій здорового глузду (в кращому разі).

§ 5. Правосвідомість і право, їх взаємозалежність. Роль правосвідомості у нормотворчості і правореалізації

Право і правосвідомість перебувають у зустрічній залежності: з одного боку, розвиток правосвідомості зумовлений правом, з друго­го - право перебуває у значній залежності від рівня правосвідомості суспільства.

Загальне у правосвідомості і права: 1) є правовими явища­ми однієї й тієї ж правової системи; 2) зумовлені одними й тими ж економічними і соціально-культурними чинниками; 3) мають регуля­тивне призначення стосовно суспільних відносин; 4) мають ціннісно-орієнтаційпий характер.

(уряд, Президент, народні депутати), у пропозиціях спільної підго­товки актів держави і громадських організацій (профспілок) тощо; 3) планує нормотворчу діяльність - у формах своєчасного подан­ня альтернативних проектів, які можуть бути розглянуті при запла­нованому обговоренні основного проекту, внесення пропозицій і зауважень до проектів актів, що перебувають на черзі обговорен­ня і прийняття; 4) виробляє концепції конституцій, кодексів, зако­нів тощо - у формах моделювання структури і змісту акта відпо­відно до чітко сформульованої мети; 5) будує реальний нормотвор-чий процес - у формах проведення необхідних процедур на окре­мих його стадіях; 6) оцінює проекти нормативних актів, виробляє позитивні чи негативні настанови щодо його ухвалення - реалі­зує у формі голосування "за" чи "проти"; 7) удосконалює чинні нормативно-правові акти - у формах розроблення актів про внесен­ня змін і доповнень; 8) систематизує нормативно-правові акти - у формах кодексів, основ законодавства, зводу законів, різного роду інкорпорацій тощо.

Правосвідомість певною мірою ніби випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує нормот­ворчості. Але правосвідомість діє й "паралельно" з правом, а також "після" нього у тому сенсі, що визначає зміни і перспективи розви­тку права; безпосередньо впливає на процес і результати нормот­ворчості.

Роль правосвідомості у правореалізації: 1) слугує орієнти­ром вибору доцільною, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які безпосередньо реалізуються або застосовуються; 2) є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права; 3) заповнює прогалини у законодавстві шляхом застосування аналогії закону і аналогії права (стосується професійної правосвідомості юристів); 4) виступає ідейно-моральним вимірником професіоналізму діяльності посадо­вих осіб у системі органів державної влади і місцевого самовряду­вання; 5) слугує способом забезпечення законності і справедливос­ті застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення Кримінально-процесуальний і Цивільно-процесуальний кодекси України приписують суддям керуватися і нормою права, і внутрішнім переконанням ) та ін.