тенція), які функціонально поділені на гілки (галузі) влади, а за ієрархічними ознаками є супідрядними (нижчі, вищі);

3) формується і діє на основі єдиних загальних принципів і кін-

цевої мети;

4) утворюється і функціонує в законодавчо встановлених межах

(певних правових формах);

5. його штатними працівниками є державні службовці, що займаються управлінням суспільства на професійній основі (менеджмент); діяльність державних службовців суворо від­межована від "власності", що належить їм як суб'єктам;

6. спирається на матеріально-технічні ресурси, одержувані в переважно з державної скарбниці;

7) застосовує у своїй діяльності в разі потреби державний примус.

Склад державного апарату: державні органи як колективні утво­рення, окремі підрозділи яких діють відносно автономно. Наприклад, адміністрація області, її управління, відділи; самостійні посадові особи, уповноважені здійснювати державну владу і управління на принципах єдиноначальності і мають у своєму розпорядженні певний допоміжний апарат, наприклад, надзвичайний і повноважний посол країни.

Сфери відносин державного апарату:

1. управлінські, владно-субординаційні;

2. відносини щодо надання "адміністративних послуг " фізичним

і юридичним особам.

Адміністративні послуги - публічно-правова зобов'язальна діяльність органів виконавчої влади та органів місцево­го самоврядування, їх посадових осіб із забезпечення реалізації прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що звертаються до них з цією метою. Відносини з надання адміністративних послуг - це різноманітні дії дозволяючо-реєстраційного характеру. їх слід оціню­вати як виконання обов'язків держави перед громадянами щодо ство­рення умов, які забезпечують здійснення їх прав і свобод.

Державний апарат має виняткове право представляти державу, стимулювати, покладати юридичну відповідальність, дозволяти і забороняти певні дії та ін. Лише за спеціальним дозволом державного апарату недержавні структури та їх представники можуть здійснюва­ти його деякі приватні функції.

Збройні сили - військова державна структура, призначена для оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і

недоторканності. До середини XIX ст. збройні сили зазвичай назива­лися армією.

З позицій міжнародного права, - це регулярні (сухопутні, військово-морські, військово-повітряні та ін.) і нерегулярні (ополчення, парти­зани і повстале населення) військові формування держав. Найманці не входять у поняття збройних сил. Власне професійна армія існує в деяких державах (наприклад, у США, Великабританії).

Обов'язок верховного головнокомандувача збройними силами -загальне керівництво діяльністю збройних сил на основі чинних зако­нодавчих актів - покладається на глав держав або урядів. Безпосе­реднє керівництво армією здійснює міністерство оборони. Особовий склад збройних сил включає військовослужбовців та осіб цивільного персоналу збройних сил.

Збройні сили держава може використовувати в порядку самообо­рони лише у разі збройного нападу на неї.

§ 3. Державні органи як первинні елементи державного апарату

Державні органи - структурно відокремлені колективи держав­них службовців (один службовець), які відповідно до посади наділе­ні юридично визначеною державно-владною компетенцією та необ­хідними засобами для виконання управлінських функцій і завдань держави. У літературі трапляється терміни: "державний орган" і "орган державної влади". Це взаємозамінні поняття, розглянуті в різних зрізах. У першому випадку акцентується увага на структурній організації держави, у другому - на сутності влади (владовідносинах), що яскраві­ше виявляється у вищих ешелонах його структурної організації.

Структура державних органів:

• апарат, що безпосередньо виконує управлінські завдання і функції держави - має державно-владні повноваження, які виконує відповідно до юридично визначеної компетенції (наприклад, центральний апарат Міністерства економіки Укра­їни має кілька департаментів, що займаються управлінням у межах своєї компетенції);

• допоміжний апарат - не має державно-владних повнова­жень, а лише забезпечує виконання державним органом

своїх повноважень (наприклад, допоміжний апарат глави місцевої державної адміністрації - це його секретаріат). Ознаки державних органів:

1) є первинними елементами державного апарату і створюються

для здійснення функцій і завдань держави на конкретній ділянці управління суспільством;

2. є структурно відокремленими колективами державних служ­бовців (одного службовця), що утворюються за рішен­ням уповноважених органів держави чи за безпосередньою участю народу (наприклад, вибори до парламену);

3. мають державно-владні повноваження, що дає їм змогу вико-

нувати юридично обов'язкові дії: а) видавати нормативні й індивідуальні акти; б) здійснювати контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; в) забезпечувати і захищати ці вимоги від порушень вжит­тям заходів виховання, переконання, стимулювання, держав­ного примусу у разі потреби;

4) є внутрішньо організованими колективами службовців, які перебувають в особливих правовідносинах з тими дер- жавними органами, де вони працюють, та і з іншими орга- нами: обсяг повноважень і порядок їх використання вста- новлюються законами, а також підзаконними актами, і кон- кретизуються в посадових інструкціях, штатних розкладах та ін.;

5) взаємодіють між собою у процесі реалізації своїх повнова­жень, керуючись принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено законом";

6) мають необхідну матеріальну базу - казенне майно, що пере-

буває в їх оперативному управлінні; свій рахунок у банку; джерел їх фінансування - державний бюджет;

7) мають організаційні структури (будови за видами окремих служб і за чисельним складом), територіальні масштаби діяльності, системи службової підзвітності і службову дис- ципліну.

Види органів держави за черговістю їх утворення:

• первинні - утворюються в результаті народного голосування (виборів); в Україні - Верховна Рада, Президент;

• вторинні - утворюються первинними органами, похідні від

них і підзвітні їм. Так, персональний склад Ради національ­ної безпеки і оборони України, на чолі якої стоїть Президент України, формує саме Президент. До складу Ради за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

Види органів держави за способом утворення: виборні (пред­ставницькі органи); призначувані (органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи); успадковані (спадкоємний монарх).

За часом функціонування повноважень: постійні - створюються без обмеження строку дії; тимчасові - створюються для досягнення короткострокових цілей.

За територіальною сферою діяльності: загальні - поширюють свою владу на всю територію країни: а) вищі (президент, парламент, уряд); б) центральні (галузеві міністерства, комітети); регіональні -поширюють свою владу на територію регіонів у державах федера­тивних (суб'єктів федерації - РФ) та унітарних (областей - Україна); місцеві - діють в адміністративно-територіальних одиницях (в Украї­ні - районні державні адміністрації").

За обсягом компетенції: органи загальної компетенції (парла­мент, уряд, ради та ін.) - вирішують питання загального профілю; органи спеціальної компетенції (міністерства, відомства, управління, відділи виконкомів та ін.) - вирішують питання галузевого значення.

За формою здійснення компетенції: колегіальні - Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконкоми рад, суди вищої інстанції; єдинона­чальні -Президент, генеральний прокурор.

За правовими формами здійснення функцій держави: нормотвор-чі; правозастосовні; правоохоронні; контрольно-наглядові; інтерпре-таційні; установчі.

За функціональним призначенням (за принципом "поділу влади"): законодавчі, виконавчі, судові.