Різні країни мають свої особливості формування (утворення) права. Можна виділити такі основні етапи (рівні) утворення права в державно-організованому суспільстві:

1) матеріальний - вплив природних (географічних, кліматичних

та інших), культурних, релігійних, економічних, політичних факторів на формування права (право відображає відносини, що фактично склалися або складаються в суспільстві, соці­альну дійсність);

2) ідейний (гносеологічний) - генезис і розвиток права у формі

правосвідомості, правових ідей, концепцій, теорій, доктрин, тобто в неінституціональних формах, коли "відображені" в праві суспільні відносини і соціальна дійсність відволіка­ються від своєї матеріальності, знеособлюються, стають іде­альними зразками, стандартами і моделями, нормативами;

3) інституційний - діяльність державних і громадських орга-

нів, інституцій (органів держави і місцевого самовряду­вання), що офіційно наділені повноваженнями санкціону­вати або встановлювати норми права, тобто об'єктивувати їх у визначені форми права (ідеальні зразки і моделі, норма­тиви, що сформовані в суспільстві та здатні набувати певної форми завдяки залученню вироблених для цього нормотвор-чих процедур);

4) формальний (юридичний) - результат процедурно- процесуальної діяльності уповноважених органів з надання юридичної сили правилам поведінки (санкціонування існу- ючих чи встановлення нових), це етап (рівень) об'єктивації їх у формальних джерелах права (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, релігійно-правовий текст, правова доктрина) та їх наступної реалізації. Співвідношення цих джерел (форм) права є нео- днаковим у правових системах різних держав. Але в будь-якій правовій системі практика реалізації права узагальнюється, чим стимулюється подальший розвиток права і зумовлюється безперервність процесу правоутворення. Відбувається пере- хід від об'єктивного права до суб'єктивного (і навпаки).

Кожному з етапів (рівнів) правоутворення властиві відповідні нормотворчі фактори.

§ .'. Роль наступності і запозичення (акультурації) в утворенні права

§ 2. Роль наступності і запозичення (акультурації) в утворенні права

Єдиний процес утворення права відбувається у двох напрямах (формах) сприйняття правового матеріалу - наступності в праві, що відбувається в межах національного права (історичний вимір, тобто в часі) і запозичення правового матеріалу - правової акультурації, що є наслідком перенесення елементів з іноземних правових культур у національну (географічний вимір, тобто в просторі).

Наступність у праві - це універсальний закономірний зв'язок між ступенями розвитку національного права як соціального явища, що виражається у збереженні і сучасному використанні правового матеріалу минулих часів, забезпеченні особливостей національної правової системи.

Сутність наступності полягає: у зв'язку правового матеріалу через збереження традиційних елементів при переході системи права з одного якісного стану в інший; у соціальній дії, що виражається в передачі старих елементів у систему права, що розвивається. Цей зв'язок безупинний. Він укорінений в загальних правових закономір­ностях розвитку системи права будь-якої держави. Сутністю цього зв'язку є "сприйняття" національного правового матеріалу - змісту, структури, форм, функцій права. Наступність у праві завжди історич­на, оскільки вона пов'язана із збереженням і використанням у сього­денні правових елементів минулого. У спадкоємний процес залуча­ються як зовнішня форма права (нормативно-правові акти, способи систематизації, юридична техніка та ін.), так і зміст права (норми, принципи, інститути, галузі). Наступність, що здійснюється через історичну (соціальну) пам'ять, генетичні зв'язки минулого і сучас­ного, реалізує здатність системи права, як і всієї правової системи, до самозбереження своєї внутрішньої основи; утримується в результа­тах розвитку, забезпечує стабільність і стійкість системи. Водночас наступність слугує внутрішнім визначником поштовху для подаль­шого розвитку системи.

Способами здійснення зв'язку минулого з теперішнім у проце­сі наступності є "збереження", "засвоєння (узгодження із сучасніс­тю)" і "використання" елементів попереднього етапу розвитку систе­ми права наступним. Збереження, засвоєння і використання з минулої системи права відбувається як у результаті критичного переосмислен-

(і 2. Роль наступності і запозичення (акультурації) в утворенні права

ляння" іноземних елементів правової культури в національну систе­му права. Новації в праві - це результат (здійснений факт) перене­сення в національну правову систему нових для неї елементів право­вої культури, їх пристосування і засвоєння на певний момент функ­ціонування.

Правова акультурація може здійснюватися в результаті: 1) владної діяльності законодавчих, виконавчих і судових органів (державно-владний рівень); 2) конкретних договірних відносин між фізичними і юридичними особами (договірний рівень); 3) спілкування вчених-юристів і обміну досвідом юридичних освітніх установ (доктриналь-ний рівень). Глобальною правовою акультурацією вважається рецеп­ція права, коли запозичаються зміст, система або структурні елементи системи права (галузі, інститути права), у результаті чого відбувають­ся сутнісні, глибинні зміни в правовій культурі суспільства.

За допомогою правової акультурації здійснюється відновлен­ня і збагачення правових систем держав, що входять до складу спів­дружностей (РЄ, ЄС, СНД та ін.), і навіть уніфікація низки законо­давчих актів, чому сприяють модельні закони. Іноді свідомо критич­не перенесення правового елемента з іншої системи права здатне віді­грати більшу роль, ніж сліпе сприйняття з власного правового досві-

ДУ-

В історії немає таких прикладів, коли право якоїсь країни скла­далося і розвивалося б лише під впливом внутрішніх умов. Внесок іншої системи права або кількох систем права у становлення нової правової системи завжди існує, і "нізвідки" або тільки "із самої себе" правова система держави не виникає. Невипадково існуюча типологія правових систем світу позначається через терміни "сім'я" або "тип": цим підкреслюється спільність ознак правових систем, що нерідко виникли в результаті рецепції, правової акультурації, тобто прогре­сивного запозичення елементів одна в одної.

Наступність у праві і правова акультурація доповнюють одна одну, хоч і є відносно самостійними. їх співіснування - вічне, лише ступінь поширення кожної з них має бути розумним, особливо право­вої акультурації, щоб прогресивне запозичення в праві мало певні межі, які б погоджувалися зі збереженням національних правових традицій.

Як наступність, так і акультурація зумовлені внутрішніми і міжна­родними факторами функціонування держави. Внутрішні факто-