Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
тдп.скакун.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
10.11.2019
Размер:
3.15 Mб
Скачать

досягнення згоди і компромісу. Право не могло б виконувати регуля­тивної (впорядковувальної), охоронної і захисної функцій, якби йому об'єктивно, за природою, не була надана якість узгодження інтере­сів особи, груп, станів, класів, держав. Саме через здійснення впливу на потреби і інтереси, через забезпечення їх упорядкування шляхом дозволів, заборон, зобов'язань виявляється сутність права як регуля­тора суспільних відносин. Проте регулювання, формальне впорядку­вання суспільних відносин, забезпечення правового порядку, ство­рення умов для безпеки і надійності існування людини - одна сторо­на сутності права.

Друга сторона сутності права - якість правового порядку. Право є складовою частиною оцінювального мислення, за допомогою якого люди та їх об'єднання самовизначаються в суспільстві, орієнтують­ся в конкретних ситуаціях, адаптуються до них чи, навпаки, намага­ються їх змінити. Еталонами оцінювального мислення є міра свобо­ди, рівності, забезпечення справедливості як вищої мети. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовле­ної свідомою і вольовою поведінкою людей: чи відповідає ця ситуа­ція свободі, справедливості, рівності. Оцінка передбачає вибір: якщо відповідає - значить, дістає підтримку і визнання в соціальній групі, суспільстві, оскільки сприяє встановленню компромісу, а отже, й правового порядку, через які забезпечуються право і свобода. Ось чому друга сторона сутності права перебуває у сфері оцінювально­го мислення: встановлюється, настільки в норми логічно перетво­рюються загальні абстрактні оцінки конкретних ситуацій, міри­лом яких є свобода, справедливість, рівність. При цьому в нормах, як регуляторах суспільних відносин, свобода, рівність виражаються тією мірою, якою їх здійснення можливе за допомогою різних юридичних засобів відповідно до справедливості.

Право не слід розглядати як деяке стабільне утворення, воно змінюється разом із суспільством, що трансформується, воно зале­жить від його етнокультурних особливостей, відображає існуючі в ньому зв'язки і тенденції. Оскільки справедливість - конкретно-історична категорія, то її вияв у свободі був різним у давні, серед­ньовічні, нові й новітні періоди історії. Не завжди, не в усі історич­ні часи була рівність у свободі, єдина для всіх міра свободи. Так, за феодалізму міра свободи і рівності була однією для пана, іншою -для кріпака (несвобода, відсутність рівності - формальної і фактич-

мої, тобто несправедливість). За суттю кріпосне право - це вияв через закон свободи пана. Будь-яке право втілює в собі елемент свободи, міру свободи, але ця свобода може бути виражена в законі однобічно, мати характер привілеї в однієї особи, переваг однієї соціальної групи над іншою. У такому випадку через систему правових норм, закрі­плених державою у нормативно-правових актах, розкривається воля панівного класу, свавілля панів і несвобода селян. Кріпаки тут відне­сені не до суб'єктів, а до об'єктів права. До них у законодавчих актах того часу не застосовувався принцип правової рівності, ось чому ці акти не відповідали праву, оскільки право заперечує будь-який прояв свавільної та егоїстичної влади над людиною.

Таким чином, у сутності права поєднані два людські начала -п о р я д о к (компроміс) {свобода (справедливість, рівність), де свобода - історично змінювана категорія, зумовлена менталітетом народу, правовою культурою етнічних спільностей.

Право існує в різних формах і видах, і його властивості по-різному виявляються в житті суспільства, однак воно має єдину структуру і єдині системні ознаки. Одномірні визначення права ("право є спра­ведливість", "право є свобода", "право є примус", "право є право­відносини", "право є інтерес", "право є регулятор відносин", "право є норма", "право є механізм контролю поведінки", "право є людська взаємодія і комунікація" та інші) неспроможні розкрити все різнома­ніття його правової структури і призначення, тому що право вбирає в себе всі ці характеристики. Воно є і першим і другим і третім. До того ж, всі елементи, що характеризують властивості права (системність, загальнообов'язковість, нормативність, формальна визначеність, регулятивність, комунікативність (примирливість), волевстановле-ність, справедливість, державна гарантованість та ін.), пов'язані між собою, і відсутність одного з них руйнує цілісність уявлень про право.

Сутність і властивості права щонайкраще розкриває його цінність.

§ 5. Цінність права

Цінність права - це його здатність бути метою і засобом задово­лення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюд­ських потреб і інтересів громадян та їх об'єднань (суб'єктів оціню­вання), бути комунікативним і погоджувальним соціальним інстру-

ментом. Цінність права слід сприймати як шкалу виміру самого права, оскільки цінність - це те сутнісне, що дає змогу праву залиша­тися самим собою. Визначення цінностей права - предмет юридич­ної (правової) аксіології (від грец. axios - цінність, logos - слово, поняття)30.

Основні аспекти цінності права:

Власна цінність права - пов'язана з його сутністю і полягає в тому, що у праві виявляється справедлива міра свободи і рівності. Право надає свободу вибору, погоджує права і обов'язки, встановлює взаємну відповідальність особи і держави, втілює гуманізм, толерант­ність і консенсус, поєднує свободу і порядок - долає хаос і забезпечує розвиток і охорону порядку.

Інструментальна (службова) цінність права - виражається в його зовнішніх властивостях (нормативності, системності, формаль­ній визначеності, загальній обов'язковості та ін.) як регулятора суспільних відносин, інструменту для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Інструментальною цінністю права є те, що: а) інструментарій права (правові способи) використовується різними суб'єктами соці­ального життя - державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами; б) відповідно до права люди погоджують свою поведінку, розмежовують цінності й анти-цінності; в) право виступає ефективним засобом захисту від право­порушень, розв'язання спорів, конфліктів у суспільстві; в) право зберігає накопичені цінності - закріплює їх, інформує про них, ство­рює їх ієрархію, інвентаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає. Особливістю права як інструменту є володіння оптимальною норма­тивністю - обсяг нормативного регулювання повинен відповідати вимогам життя, а нормативне й індивідуальне - регулювання бути співвідносним. Надмірність нормативного регулювання суспіль­них відносин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

Історико-культурна цінність права - виявляється у його можливостях бути охоронителем культурних надбань різних поко­лінь людства, скарбницею правових принципів і норм, що виро­блялися у процесі боротьби народів за свободу, демократію, права людини, її гідність, ставали спадкоємними та втілювалися у життя.

Власна, інструментальна, історико-культурна цінності права виявляються на загальносоціальному (національному), особистісно-му, загальнолюдському (світовому) рівнях.

1, Загальносоціальний рівень цінності права полягає у здат- ності права: а) впорядковувати суспільні відносини, необхідні для нормального функціонування суспільства; б) розвивати ті відноси- ни, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в ціло- му, поєднувати їх інтереси (ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система тощо); в) вноси- ти стабільність і порядок у суспільні відносини, протистояти свавіл- лю держави і людини; г) забезпечувати організованість і нормаль- ну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруги завдяки відповідності свого змісту потребам та інтересам суспільства.

У суспільстві в умовах цивілізації немає такої іншої системи соці­альних норм, що змогла б забезпечити доцільне регулювання еконо­мічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні і моральні цінності, що склалися в суспільстві. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право слугує чинником соціального прогресу.

Проголошення демократичної, соціальної, правової держави в Україні є показником визнання соціального значення цінності права.

2. Особистісний рівень цінності права виражається у глибо- кому особистісному змісті права, оскільки воно: а) слугує мірою свободи в суспільстві; б) є справедливою мірою свободи; в) висту- пає як справедлива міра рівності. У цій якості право може надава- ти людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, самореалізації, активної діяльності й водночас виключати сваволю і свавілля, встановлювати визначений порядок викорис- тання свободи, тобто бути гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна свобода, не пов'язана правом, поза правом, може переростати у сваволю чиновників і несправедливість для більшос-

30 Від поняття "цінність права" слід відрізняти цінності права (цінності, що утверджуються і зберігаються за допомогою права) і правові цінності (цінності, що створює саме право і передає із покоління в покоління як скарбницю право­вої культури). Так, цінністю права є свобода, справедливість, а правовими цін­ностями - суб'єктивні права і юридичні обов'язки, законність, юридична відпові­дальність та ін.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]