жуються міжнародним правом. Обмеження суверенітету пов'язане з формуванням транснаціональних об'єднань, непідконтрольних державі; утворенням міжнародних і міждержавних об'єднань; акти­візацією діяльності міжнародних урядових і неурядових організа­цій та інститутів. Нових особливостей суверенітету надає децентра­лізація усередині держави у зв'язку з розширенням прав її регіонів. Обмеженням свободи дій держави є: юридична заборона застосуван­ня сили проти інших держав, за винятком самооборони чи уповно­важення з боку Ради Безпеки ООН (органу, що несе головну відпо­відальність за підтримку міжнародного миру і безпеки); юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори.

Суверенітет держав, що стали членами міжнародних організацій, добровільно обмежується (делегуються повноваження) в інтересах досягнення ними світових економічних і гуманітарних цілей. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву Союзу. Окрім того, Європейський Союз має свою правову систему, власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу - у разі виникнення суперечностей між законами союзу і законами держави-члена пріоритет належить законам союзу. Незважаючи на ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами¹¹.

Україна бере участь у Раді Європи, ОБСЄ, СНД, органи яких проводять координуючу діяльність, що не обмежує її суверенітет.

Утвердження в національному і міжнародному праві принци­пу поваги і додержання прав людини з другої половини XX ст. істот­но послабило непорушні позиції суверенної рівності і невтручання у внутрішні справи держав. У межах, установлених Статутом ООН, стала застосовуватися збройна сила проти держави, що допускає або здійснює порушення прав людини (так звана гуманітарна інтервенція).

§ 4. Суверенітет народу і його співвідношення з суверенітетом держави

Суверенітет народу (громадян всіх національностей, що прожива­ють на території певної країни) означає верховенство народу як джерела

¹⁰ Термін "суверенітет" (від франц. верховна влада) стосовно держави вперше вжив Жан Боден (Франція, XVI ст.).

¹¹ Звідси випливає, що не можна прирівнювати європейське громадянство до націо­нального. Доцільніше говорити про "належність до ЄС", а не про європейське гро­мадянство.

шенні істотних політичних і соціально-культурних проблем (амери­канська нація, французька нація і т. д.). Ця подібність виникає внаслі­док проживання на одній території і тривалого спілкування одного з одним, передбачає наявність юридичного зв'язку з державою, тобто громадянства. Суб'єктом правовідносин у такому разі має виступати єдина держава, тобто поняття "державний суверенітет" і "національ­ний суверенітет (у політичному змісті)" збігаються.

Нація (в етнічному змісті) - етносоціальна спільність, у якої сформувалася самосвідомість своєї ідентичності (спільності історич­ної долі, психології і характеру, схильності до національних, матері­альних і духовних цінностей тощо), а також територіально-мовна і господарсько-економічна єдність.

Поняття "суверенітет нації^-" означає повновладдя народу, здій­снюване через реалізацію принципу -"право н а ц і ї (н а р о д у) н а самовизначенн я". Самовизначення - колективне право, прерога­тива якого належить народам, націям. Міжнародні пакти 1966 р. зафік­сували принцип права народу на самовизначення в договірній формі, обов'язковий для країн-учасниць договору. Він був конкретизований у таких міжнародних документах: Декларація про принципи міжнарод­ного права 1970 p., Заключний пакт НБСЄ 1975 p., Декларація "Про хартію народів і регіонів" (Брновська програма, Нюрнберг, 2003 р.) та ін. Відповідно до цього принципу всі народи мають право вільно, без втручання ззовні, визначати свій внутрішній і зовнішній політичні статуси, здійснювати економічний, соціальний і культурний розвиток. Внутрішній статус означає свободу вибору форми правління, суспіль­ного і державного ладу, свободу заміни старої соціально-економічної системи, шляхів і засобів здійснення перетворень. Зовнішньополітич­ний статус означає право нації (народу) на державотворення, приєд­нання до іншої державі чи об'єднання з нею.

Співвідношення суверенітету нації в етнічному розумінні і суверенітету держави. Сучасні держави зазвичай багатонаціональ­ні. Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною держа­вою, повинен гарантувати суверенітет кожноїз націй, що об'єдналися. Будь-яке державне утворення, відповідно до Статуту ООН, має пова­жати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії цього права. Нація може здійснити своє право на політичне самовизначен­ня об'єднанням з іншими націями в союзну державу (федерацію). У такому разі суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досяга-