Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
тдп.скакун.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
10.11.2019
Размер:
3.15 Mб
Скачать

Розділ 14.

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

§ 1. Система права, її ознаки та структура

Система права - це об'єктивно зумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, котра виражається в єдності і узгодженості чинних правових норм, логічно розподілених на галузі, підгалузі та інститути.

Ознаки системи права:

1) об'єктивна зумовленість - реально зумовлена особливостями

економічного та соціально-політичного розвитку; не створю­ється за суб'єктивним розсудом людей, існує у зв'язку з функ­ціонуючим соціальним середовищем, тобто з елементами, що сприяють розвитку системі права, але знаходяться поза її структурним утворенням;

2) органічна єдність і узгодженість - структурна цілісність і взаємозв'язки правових норм; їх взаємна узгодженість і ціле- спрямованість; відсутність суперечностей всередині системи; ґрунтування на єдиних загальнолюдських принципах гума- нізму, справедливості, рівності, свободи;

3) структурна різноманітність (внутрішній розподіл) - склада-

ється з неоднакових за змістом і обсягом структурних елемен­тів, які логічно поєднують і розподіляють нормативний мате­ріал відповідно до його функціональної спрямованості;

4) стабільність і динамізм - зумовлені стабільним складом базо-

вих галузей права (у правових системах романо-германського типу), інститутів права (правових системах англо-американського, релігійного та інших типах); зберігають ста­більність і водночас визначаються динамічним складом норм, інститутів права та правовідносин, що їх формують. Поява нових інститутів права призводить до формування нових галу­зей права (інформаційне, космічне, банківське тощо). Право як система являє собою "живий" організм, що має власні зако­номірності виникнення, функціонування і розвитку;

5) поділ (диференціація) і структурна ієрархічність - поділ системи права на відносно самостійні структурні еле­менти і наявність між ними певних рівнів ієрархії, зверху вниз: галузі, підгалузі, інститути права, норми права. Осо­бливе місце узагальнювального характеру займають правові спільності.

Структура системи права - це спосіб зв'язку і взаємодії елемен­тів у системі. Систему права можна образно уявити у вигляді "росій­ської матрьошки", де галузь права є найбільшою структурною одини­цею, до неї входить підгалузь права, галузь права, потім - інститут права. Норма права - "цеглинка" системи права, первинний вихід­ний елемент, з якого складаються інститути, підгалузі і галузі права. Не може існувати норма права, котра не входила б у певний інститут, підгалузь чи галузь права. Системність норми генетично передбачає системність права.

§ 2. Приватне і публічне право

Правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова, особливо європейсько-континентальна, юридична наука визнає поділ права на приватне і публічне до певної міри умовним, але необхідним.

Публічне право-сукупність погоджених норм, об'єднаниху галу­зі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб'єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінан­сове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гумані­тарне право та ін.

Приватне право - сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють майново-вартісні відносини й особисті немайнові відносини юридично рівних суб'єктів за допомогою диспо­зитивного методу правового регулювання. Тут провідним є приват­ний інтерес. Це такі галузі: цивільне, сімейне, авторське, торговель­не, житлове, земельне, трудове, міжнародне приватне право та ін.

Критеріями віднесення норм до приватного чи публічного права є такі: 1) інтерес (публічний, державний інтерес - публічне право, приватний - приватне право); 2) предмет правового регулюван­ня (правові норми, що регулюють майнові відносини, - приватне право; правові норми, що регулюють немайнові відносини, - публіч­не право); 3) метод правового регулювання (у публічному праві -метод субординації, у приватному - координації); 4) тип правового регулювання (загальнодозвільний - у приватному праві; спеціально-дозвільний - у публічному праві); 5) суб 'єктний склад (держава, її органи, а також приватні особи - публічне право; приватні особи -приватне право).

Відмінності між публічним і приватним правом:

За предметом регулювання:

публічне право (державний інтерес):

- відносини між державними органами або між державою і

приватними особами (між нерівними суб'єктами);

- сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх

публічних інститутів, апарату держави, адміністратив­них відносин, державної служби, кримінального переслі­дування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій тощо;

приватне право (приватний інтерес)

- відносини приватних осіб між собою (між рівними суб'єктами)

- сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних

договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових засобів тощо. За методом регулювання:

публічне право - імперативний:

- владно-авторитарний, директивний, суворо обов'язковий,

побудований на засадах влади і підпорядкування, на від­носинах субординації (метод "вертикалі"), метод центра­лізованого регулювання. Передбачає заборони, обов'язки, покарання;

приватне право - диспозитивний:

- автономний, побудований на засадах автономії, юридичної

рівності суб'єктів, угоді сторін, неспівпідпорядкованості їх між собою, на відносинах координації (метод "горизон-

талі"), метод децентралізованого регулювання. Передба­чає дозволи, заохочення, рекомендації

Різне в основних ознаках публічного і приватного права:

публічне право:

  1. орієнтується на задоволення публічних інтересів;

  2. характеризується однобічним виявленням волі (держави);

  3. має широку сферу обговорення при суворо обов'язковій (імперативній) формі регулювання;

4) передбачає ієрархічні (підпорядковані) відносини між суб'єктами права;

5) містить норми загальні і безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6) визначається перевагою директивно-обов'язкових норм, розрахованих на пряме застосування санкцій, пов'язаних з обмеженнями у використанні ресурсів

приватне право:

  1. орієнтується на задоволення приватних інтересів;

  2. характеризується вільним виявленням волі усіх сторін;

  3. широко використовує договірну (автономну) форму регу­лювання;

4) передбачає юридично рівні відносини між суб'єктами права;

5) містить норми, звернені до суб'єктивного права, що гаран-

туються державою (судовий захист тощо);

6) визначається перевагою диспозитивних норм, розрахо- ваних на самовідповідальність за своїми обов'язками і діями

Поділ системи права на публічне і приватне здійснюється об'єктивно і не залежить від суб'єктивної волі. Він визначається природою права, його особливими соціальними функціями, спрямо­ваними на вираження інтересів особи, соціальних груп, суспільства, держави. Такий поділ зумовлений відносною відособленістю держа­ви і суспільства як соціальних інститутів, що мають власні інтереси в різних сферах.

Публічне і приватне право - це грані права, з одного боку, різні (мають своє особливе призначення і сферу застосування), а з другого -взаємозалежні (їх не можна штучно протиставляти й ізолювати одне від одного). Між публічним і приватним правом існують відносини

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]