тому поряд з вимогами верховенства конституції, відповідності пози­тивного права конституції, поділу влади, незалежності суду та інших, у ній містяться положення про обов'язок держави захищати "природ­ні основи життя в рамках конституційного ладу" і визнавати нечин­ними положення самої Конституції, якщо вони порушують "осново­положні принципи справедливості"²².

Категорії "верховенство права" і "правова держава" поєднує їх пов'язаність з вимогою конституційного правління, демократичного розвитку. В наші дні німецький підхід наблизився до англійського, а англійська доктрина верховенства права, ставши принципом, увібра­ла різнобічні вимоги, набувши інтегрального характеру - стала міжна­родним принципом (що визнається в Європі й певною мірою у світі). Переведений у сферу дії міжнародного права, цей принцип поступово (за допомогою судової практики в галузі захисту прав людини) набув автономного значення. Він діє в контексті норм міжнародного права, що стосуються прав людини. В Загальній декларації прав людини, прийнятій у 1948 p., є безпосереднє посилання на принцип верховен­ства права. Він міститься в Статуті Ради Європи (1949 p.), Конвен­ції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), в установчих та інших договорах ЄС, Хартії основоположних прав ЄС (2000 p.). Він застосовується у практиці Європейського Суду з прав людини, який, завдяки нормативному тлумаченню змісту принципу, розвинув його основні вимоги відповідно до умов сучасності, напо­внив їх новим змістом. Крім Конституції України, принцип верховен­ства права закріплений у конституціях Алжиру, Канади, Македонії, Філіппін.

Реальність прав людини, гарантування її безпеки стали вищими принципами як європейського, так і внутрішньодержавного права. Усі країни (серед них і Україна), що підписали Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950 p.), визнали пріори­тет її положень над своїми національними правовими нормами і підсуд­ність Європейському Суду з прав людини.

Щодо змісту верховенства права і правової держави, то сучасне їх якісне наповнення є однаковим. Адже принцип верховенства права в країні практично не може бути реалізований без державних орга­нів, їх певних способів організації і діяльності, взаємодії з іншими

суб'єктами. Проте, якщо в понятті "правова держава" закладена якіс­на характеристика держави, підкреслюється її обмеженість правом, правами людини тощо" то поняття "верховенство права" виділяє першість людини, пріоритет її невідчужуваних невід'ємних природ­них прав (природне право) незалежно від державних кордонів і водно­час підкреслює збалансованість прав людини, інтересів суспільства, держави, а також узгодженість відносин останньої щодо прав і свобод людини з іншими державами і міжнародними організаціями, забезпе­ченість їх як державою, так і міждержавними об'єднаннями (на євро­пейському континенті - ЄС, РЄ тощо).

§ 5. Правова держава, поняття та ознаки

Правова держава ґрунтується на розвиненому громадянсько­му суспільстві, в якій юридично визнаються і рівно гарантуються усі основоположні (природні) права і свободи людини, реалізація яких збалансована з їх обов'язками та правами інших людей, а державна влада пов'язана правом з метою запобігання її зловживанням.

Утвердження верховенства права і функціонування правової держави можливі в результаті втілення таких вимог і умов (що визначають їх ознаки):

1. Сформованість громадянського суспільства - суспільства з високорозвиненою системою взаємодії вільних і рівноправних громадян та їх об'єднань, де реально забезпечується дія принципу рівних можливостей людей вільно і безпечно розпоряджатися свої­ми силами, здібностями, майном, керуючись правом і власною право­свідомістю. Виникнення та еволюція верховенства права і правової держави зумовлені саме потребами громадянського суспільства.

2. Реальність народного суверенітету - наявність демократії, що виражається передусім у широкому використанні форм народно­го представництва і безпосередньої демократії. У XXI ст. перевагу віддано новій моделі демократії - демократи консенсусного суспіль­ства, демократії не більшості, а "вирішальної меншості".

3. Реальність основоположних прав і свобод людини - це визнання природних, невід'ємних і невідчужуваних прав і свобод людини вищою соціальною цінністю і безпосередньо чинними правом; закріплення в конституції каталогу прав і свобод людини

²² Особливості розвитку верховенства права (ідеї, доктрини і принципи) розкрито у праці С. Головатого "Верховенство права: Монографія: У 3-х кн. - К.: Фенікс, 2006. -LXIV:- 1747 с.

відповідно до міжнародних стандартів; визначення прав і свобод людини виключно законом; гарантування їх здійснення - створен­ня ефективних процедурно-юридичних механізмів їх забезпечен­ня (реалізації, охорони, захисту). Регулювання у сфері реалізації прав і свобод людини відбувається в межах загальнодозвільного режиму: "Дозволено все, окрім того, що прямо заборонено зако­ном". Держава гарантує не тільки захист національним судом прав і свобод людини, а й право громадянина звертатися у питаннях захисту своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові уста­нови чи у відповідні органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є країна.

4. Зв'язаність, обмеження державної влади правом (правами і свободами людини) - правова захищеність індивідуальної і суспіль­ної сфер життя людини від надмірної регламентації з боку держа­ви, від свавілля посадових осіб державних органів, від прийняття рішень "на свій розсуд", від втручання держави у суспільне життя. Права і свободи людини, її гарантії "визначають зміст і спрямова­ність діяльності держави" (ч.2 ст. З Конституції України), а органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і зако­нами України (ст. 19). Виключається виведення з-під дії права осіб у зв'язку з їх посадовим чи майновим становищем або надання будь-якій з них необгрунтованих переваг. Установлюється відповідаль­ність за неправомірні дії посадових осіб, перевищення ними влади, зловживання службовим становищем. Здійснення державної влади відбувається в межах спеціально-дозвільного режиму: "Дозволено тільки те, що прямо передбачено законом".

5. Взаємна відповідальність держави і особи - держава відпо­відає за всі види безпеки особи, що виражається в гарантіях: право­вої захищеності конституційно закріплених прав і свобод особи та постійного їх розширення; неперевищення меж повноважень, чітко­го додержання законів (не притягати до відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення; не притягати до відпо­відальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом, та ін.); відшкодування своїм коштом і за рахунок органів місцево­го самоврядування морального і матеріального збитку, заподіяно­го незаконними рішеннями, дією/бездіяльністю органів державної

влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службо­вих осіб та ін.

Відповідальність особи перед державою виявляється в дотриман­ні заборон (не створювати організаційні структури політичних партій в органах виконавчої і судової влади та ін.); використанні наданих прав у певних межах, установлених законами; виконанні обов'язків (дотримуватися норм конституції і чинних законів, платити закон­но встановлені податки, зберігати природу і навколишнє природне середовище та ін.). Здатність до критичного самопізнання, самозвіту, порядку, дисципліни, громадянськості є психологічними і соціальни­ми ознаками відповідальної особи.

6. Дієвість принципу конституційності (верховенства Конституції) виражається у визнанні найвищої юридичної сили Конституції щодо законодавчих та інших правових актів; консти- туційний контроль, здійснюваний Конституційним Судом за відпо- відністю Конституції законів та інших актів законодавчої і вико- навчої влади. Гарантується пряма дія норм Конституції і закріпле- них у них невідчужуваних прав людини. Передбачається неможли- вість зміни Конституції України, якщо зміни стосуються скасуван- ня чи обмеження прав і свобод людини (ст.157 Конституції Украї- ни). Законопроект про внесення змін до Конституції України може розглядатися Верховною Радою України за умови надання висновку Конституційним Судом України щодо відповідності його ст. 157, тобто в законопроекті не повинно бути положень, які б загрожували скасуванню чи обмеженню прав і свобод людини. Крім того, є чима- ло конституційно визначених юридичних процедур, спрямованих на забезпечення верховенства Конституції. Так, у разі порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвален- ня або набрання чинності законів та інших актів, останні не можуть вважатися конституційними. Недотримання форми актів, встанов- лених Конституцією (закон, указ, постанова тощо), місця Конститу- ції в ієрархії актів, спричиняє визнання нормативно-правового акта неконституційним.

7. Дотримання принципу юридичної визначеності, що озна- чає чітке закріплення норм права у відповідних юридичних джере- лах, установлених чинною Конституцією або Законом про норматив- ні акти, зрозумілість їх підстав, цілей, змісту і безконфліктне спів- відношення між джерелами права. Це дає можливість громадянину в