породжує потребу в соціальних формах спільної діяльності, в тому числі в праві, основу якого становлять ритуали, звича­єве право, що трансформується в позитивне право; розглядає відносини, що виникають між людьми у зв'язку з правом або його порушеннями, юридичними конфліктами;

• комунікативний - ґрунтується на розумінні права і держави (її органів) як засобів взаємодії (комунікації) осіб, що виража­ється через певні поняття і існує в системі форм права і дер­жави; суб'єктів сприйняття і інтерпретації права та державної влади; легітимації права відповідно до ціннісних стандартів; взаємодії суб'єктів правовідносин з їх правами (уповноважена сторона) і обов'язками (зобов'язана сторона).

Суспільно-наукові підходи є такими:

• функціонально-інструментальний - ґрунтується на харак­теристиці взаємовпливу права, держави та інших соціаль­них явищ (політики, економіки, релігії); передбачає, що здій­снення впливу з боку права відбувається за допомогою його інструментів - правових засобів і способів (заборон, дозволів, зобов'язань, заохочень, рекомендацій, покарань);

• діяльнісний (праксіологічний) - бере за основу катего­рію предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому), де діяльність - форма правової активності, що харак­теризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у право-державному бутті;

• інформаційний - ґрунтується на розумінні інформації як основи і змісту практично всіх право-державних явищ і про­цесів; виявляє нові якості, важливі для розуміння їх сутності та можливих напрямів розвитку на основі знання загальних властивостей та закономірностей інформаційних процесів. За цього підходу відправник і одержувач інформації перебува­ють на різних полюсах інформаційного каналу, але здатні під­тримувати діалог, перейти на рівень комунікації;

• соціокультурний - полягяє в розгляді права і держави як соці­альних і культурних феноменів, що є соціокультурним відтво­ренням (репродукцією).

Звичайно використовують різні підходи, якщо вони не виключа­ють один одного, що, як правило, відбувається у вигляді звертання до відповідного категоріально-понятійного ряду.

Принципи (єдності логічного та історичного, конкретного й абстрактного тощо) формуються зазвичай на рівні методів або мето­дологічних підходів - філософських і загальнонаукових, а не спеці­ально наукових. Принципи властиві методології досліджень так само, як і будь-яким явищам. Вони вимагають що дослідження проводили­ся за законами зв'язку, єдності, сполучення, системності відповідних способів (системи прийомів) між собою.

Принцип методологічного плюралізму закріплює можливість існування різних теоретичних, концептуальних підходів до вивчення державних і правових явищ, навіть таких, що обстоюють протилеж­ні погляди; заперечує одномірність і партикуляризм, тобто відосо­блення цінностей, фактів, ідей (форм) або насильницьке нав'язування будь-яких теоретичних схем як "абсолютних істин". Методологіч­ний плюралізм відображає природу права і держави як універсальних соціальних явищ (право і держава існують на різних рівнях соціаль­ного порядку), є зворотною стороною їх універсалізму.

Принцип єдності історичного і логічного допомагає відтворити об'єкт пізнання в сутнісних, закономірних зв'язках, де логічне є справж­ньою сутністю, а історичне - його формою, котра визначена конкрет­ним змістом. Якщо історичний метод дає змогу дослідити правові і державні явища в усій їх повноті - з усіма випадковостями, зиґзаґа­ми, подробицями, що нерідко спотворюють об'єктивну логіку розви­тку, то логічний метод допомагає відсторонитися від окремих фактів, особливостей, усього неістотного, визначити зміст правових суджень і простежити зв'язок між різними елементами права і держави тощо. У цілому ж принцип єдності логічного й історичного методів розкри­вається через два принципи: принцип проспективності (історизму) і принцип пізнавальної ретроспекції. Відповідно до першого принципу, нинішній (розвинутий) стан об'єкта неможливо добре вивчити і зрозу­міти без вивчення його історичного становлення. Відповідно до прин­ципу ретроспекції (принципу зворотного аналізу), до минулого стану потрібно підходити зі знанням зрілих, "що відбулися", станів об'єкта.

§ 5. Методи теорії права і держави

Терміни "методологія" і "метод" у теорії права і держави, як і в будь-якій науці, співвідносяться як загальне і часткове, де метод є

»

системою розумових і практичних операцій (процедур), що спрямо­вані на вирішення конкретних пізнавальних завдань з урахуванням визначеної пізнавальної мети.

Призначення методу - отримати за його допомогою нову інфор­мацію про навколишню реальність, заглибитися в сутність явищ і процесів, розкрити закони і закономірності розвитку, формуван­ня і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його обрання і застосування залежить істинність отри­маного знання.

Основні методи, використовувані в теорії права і держави.

Загальнонаукоеі методи (застосовуються до всіх наук):

• діалектичний - всебічне вивчення процесів виникнення, еволюції, ознак об'єкта, його значення у період функціо­нування, перспектив розвитку; встановлення зв'язку з чин­никами матеріальними (матеріалістична діалектика), духо­вними, культурно-моральними (ідеалістична діалектика). Для вивчення застосовують загальні категорії діалектики - сут­ність і явище, форми і зміст, можливість і дійсність. Цей метод використовує принципи і закони діалектичної логіки: закон переходу кількісних змін у якісні; закон єдності і боротьби протилежностей; закон заперечення заперечення (допома­гає виявити і ліквідувати суперечності в поясненні фактів і явищ, виробити критичне ставлення до будь-яких неточнос­тей і непослідовностей в отриманій інформації);

• логічний - використовується для формування нових понять, їх класифікації, типологізації досліджуваних явищ, тобто поділу на окремі типи, підтипи; усунення неточностей і суперечностей тощо. Цей метод передба­чає використання логічних законів і правил (їх називають ще методами-прийомами або логічними прийомами): схо­дження від абстрактного до конкретного, абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.;

• історичний - пізнання генезису та розвитку подій, фактів, ідей (теорій) у контексті їх виникнення, формування і розви­тку, виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономір­ностей та суперечностей. Завданням його є установити зна­чення досліджуваного об'єкта для періоду функціонування, перспектив розвитку, зв'язок із сучасністю;

• системного аналізу - основні правила і принципи елементарно-структурної внутрішньої методології систем­ного підходу, які дають змогу здійснити комплексне пізнання великих і складних об'єктів (систем) у цілісності, єдності різ­номанітних явищ, що набувають нових якостей, яких немає у разі існування їх у роз'єднаному стані. Системний ана­ліз полягає у вивченні всього розмаїття зв'язків правових і державних явищ один з одним і із зовнішнім середовищем; установленні того, що життя системи визначається проце­сом зміни і стабілізації, збереженням традицій і збагаченням новаціями, а тривале порушення балансу цих процесів обер­тається руйнацією системи;

• структурно-функціональний - полягає у виокремленні в дея­ких системах права і держави їх структурних частин за при­значенням, роллю, взаємозв'язком, конкретною дією (функці­онуванням).

Спеціально-наукові методи (застосовуються до конкретної науки, у нашому випадку - до теорії права і держави):

• формально-юридичний (догматичний, юридично-технічний) -традиційно вживаний у теорії права і держави для вивчення "догми" права, його внутрішньої й зовнішньої форми. Аналіз джерел права, формальної визначеності права, порядку сис­тематизації нормативного матеріалу, правил юридичної тех­ніки є проявом цього методу. Завдяки зв'язаності із правилами логіки й мови зазначений метод допомагає сформулювати визначення юридичних понять, зробити їхній опис, класифі­кацію й систематизацію. Він забезпечує логічну стрункість і несуперечність викладу правових норм; наявність необ­хідних внутрішніх елементів при формулюванні понять, а також виведення з них логічних наслідків. Уже давні римляни вважали, що юридична форма є істотною формою (forma legalis - forma esseentialis);

• соціологічно-правовий (взаємодіє із загальним соціокультур-ним підходом) - виражається в дослідженні права і держави не на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціаль­них фактів, сформованих у суспільстві правил і передбачає використання таких засобів, як аналіз статистичних даних і різноманітних правових документів, соціально-правовий екс-